Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Наступного дня п'ять дезертирів з римського табору з'явилися до Спартака. Коли їх привели до ватажка гладіаторів, усі вони, кожний на свій лад, розповіли йому те саме: претор має намір таємно вийти з табору в цю ніч, напасти на гладіаторів, що розташувалися біля Формій, розбити їх, а потім швидким маршем рушити в напрямку Кал з метою сховатися за стінами Капуї. Дезертири пояснювали свою втечу з римського табору тим, що не хотіли йти на неминучу загибель, бо на перемогу вони не могли сподіватися. Вони стверджували, що план Ореста не може увінчатися успіхом, бо Спартак, оточивши римські легіони, поставив їх у безвихідь.

Спартак уважно вислухав дезертирів, ставлячи їм різні запитання, вдивляючись у їхні обличчя своїми блакитними очима, суворими й допитливими. Пронизливий погляд Спартака, немов гострий клинок, примушував дезертирів ніяковіти і плутатися у своїх відповідях. Після тривалого мовчання, під час якого фракієць поринув у глибокі роздуми, він підняв голову і вимовив, ніби сам до себе:

— Розумію… так, так і є…

Потім, звернувшись до одного з контуберналів, додав:

— Флавію, відведи їх у намет і накажи варті пильнувати їх.

Контубернал повів дезертирів.

Спартак мовчки постояв кілька хвилин, потім покликав начальника легіону Артака, відвів його убік і сказав:

— Ці дезертири — шпигуни…

— Та ну! — здивовано вигукнув молодий фракієць.

— Вони підіслані сюди Анфідієм Орестом, щоб увести мене в оману.

— Невже?

— Він хоче, аби я повірив у вигадки дезертирів, у той час як він сам вчинить навпаки.

— А як саме?

— От як: природніше й логічніше не тільки для Ореста, але й для будь-кого, хто б опинився в його становищі, було б спробувати прорвати наш фронт з боку Рима, а не з боку Капуї. Після того, як він прорветься через наші мечі і сховається у Капуї, нам буде відкритий шлях у Латій, яким ми вільно можемо пройти до самих воріт Рима. Він повинен рушити до Рима, щоб захистити його від нас. Рим — його база, і якщо Рим буде в нього в тилу, він навіть із військом меншої чисельності, ніж нині, буде для нас серйозною загрозою. Бо саме з цього боку він наважиться на відчайдушну спробу а не з боку Формій, як він намагався мене переконати через підісланих дезертирів.

— Клянуся Меркурієм, ти правильно розсудив.

— Тому ввечері ми залишимо наш табір і вирушимо по той бік Аппієвого шляху. Там ми отаборимося у безпечному місці, а завдяки цьому маневру наблизимося до Крікса, до якого, якщо я не помиляюся, завтра вранці римляни спрямують свої основні сили. Еномай сьогодні ввечері залишить свій табір поблизу Формій і просунеться ближче до ворожого.

— У такий спосіб ти ще тугіше затягнеш зашморг на шиї ворога, — вигукнув зі щирим замилуванням молодий фракієць, який нарешті зрозумів весь план полководця, — і…

— І, — увірвав його Спартак, — яким би шляхом він не пішов, я займу таку позицію, що забезпечить мені перемогу. Бо, якщо претор поведе свої легіони проти Еномая, він підійде ближче до Фунді, тож і до нас, а ми зможемо відразу надати допомогу германським легіонам.

Він покликав до себе трьох контуберналів, наказавши їм скакати щодуху в табір Еномая і передати йому розпорядження наблизитися на шість-сім миль до Фунді. Крім того, контубернали мали попередити Крікса про можливість ворожого нападу на нього.

Гінці Спартака прибули до Еномая надвечір, і через дві години після їхнього прибуття війська германця з тритисячним авангардом вершників рушили в напрямку Фунді. Опівночі Еномай велів своїм легіонам зупинитися біля зарослого ожиною пагорбом і розбити табір. Попри дрібний дощ, що проймав до кісток, германець наказав і першим подав приклад рити рови і ставити частокіл для нового табору.

Усе відбулося саме так, як передбачав фракієць. На світанку вартові перед табором Крікса — деякі з них стояли майже на Аппієвому шляху — повідомили про наближення ворога.

Два легіони — третій і четвертий, у повній бойовій готовності — Крікс вивів з табору й вишикував у бойовому порядку, наказавши пращникам швидко виступити вперед і метати в римлян дротики й камені. Щойно були випущені перші дротики, Орест повів свої легіони в наступ.

Легка римська піхота, пустивши кілька дротиків, негайно ж відступила до головної лінії, звільнивши місце кавалеристам, які з нестримним натиском кинулися на ворожих пращників. Крікс негайно ж наказав сурмити збір, але піхота не могла швидко відступити, і римська кавалерія наздогнала ворогів, вносячи в їхні ряди безлад і паніку. Гладіатори зазнали чималих втрат. В одну мить було вбито більш як чотириста воїнів. На щастя, широкий струмок перепинив шлях римлянам, і гладіатори сховалися на протилежному березі.