Рафаелло Джованьйолі - Спартак

І Симпліціан обома руками відхилив своїх товаришів, які намагалися перев'язати його рану шматками, відірваними від тунік.

— Марно… — вимовив він, задихаючись від передсмертного хрипу. — Удар був… точно розрахований… а якби мене спіткала невдача, завтра я повторив би… Римський ліктор… який ішов попереду Марія й Сулли… не ганьбитиме… свої фасції… прямуючи попереду гладіатора… даремно…

Він упав, відкинувши назад голову, і випустив дух.

— Ох, старий дурень, — вимовив напівголосно один із гладіаторів.

— Ні, він старець, гідний поваги, — суворо мовив Спартак. — Він великої душі людина і своєю смертю міг би довести, що народ, серед якого є подібні йому, справді має право панувати над світом!

Перебіг подій у Кампаньї після розгрому претора Публія Варинія під Аквіном трохи налякав пихатих переможців Африки й Азії, і, попри турботи, пов'язані з веденням війни проти Мітрідата й Серторія, Рим почав серйозно й насторожено стежити за повстанням гладіаторів. П'ятдесят тисяч озброєних гладіаторів на чолі з людиною, яку всі, щоправда, червоніючи від сорому, були змушені визнати хоробрим, доблесним і навіть певною мірою досвідченим полководцем, були повновладними господарями провінції Кампаньї. П'ятдесят тисяч озброєних гладіаторів, що загрожували підступам до Рима — Самнія і Латія, — були досить серйозною силою. Надалі боротьбу з ними не можна було вважати справою незначною і ставитися до неї з неприпустимим легкодумством. Тож римський сенат одноголосно довірив керування провінцією Сицилія й придушення ганебного повстання гладіаторів патрицієві Гаю Анфідію Орестові замість претора Публія Варинія.

Гай Анфідій Орест, чоловік років сорока п'яти, досвідчений у військовій справі, багато років був трибуном, три роки квестором і під час диктатури Сулли вже обирався претором. Його хоробрість, розум і кмітливість здобули йому широку популярність і прихильність як серед плебеїв, так і в сенаті.

У перші місяці 681 року Гай Анфідій Орест, за згодою нових консулів Теренція Варрона Лукулла й Гая Кассія Вару, зібрав сильне військо, що складалося із трьох легіонів: в одному були римляни, в другому тільки італійці, у третьому союзники — далмати й іллірійці. Чисельність цих трьох легіонів сягала двадцяти тисяч воїнів. До них претор приєднав десять тисяч солдатів, що врятувалися після поразки під Аквіном, і тепер він мав тридцятитисячну армію. Навчанням війська він і зайнявся в Лати. Навесні він сподівався розбити Спартака.

З настанням весни одночасно рушили війська римлян і гладіаторів — одне з Латія, друге з Кампаньї, щоб зросити людською кров'ю зелені поля Італії.

— Претор Анфідій Орест виступив з Норби й пішов Аппієвим шляхом до Фунді. Він розвідав, що назустріч йому Доміцієвим шляхом з Літерна просувається Спартак.

Тоді претор отаборився у Фунді і зайняв позиції, що давали йому можливість одразу ввести в бій свою шеститисячну кавалерію.

Через кілька днів Спартак був у Формії й отаборився на двох пагорбах, зайнявши Аппієвий шлях. Потім зі своїми трьомастами вершниками він наблизився до ворожого табору, щоб вивчити позиції і з'ясувати наміри ворога.

Але досвідчений претор Анфідій Орест одразу ж напав на нього, пустивши у хід свою грізну кавалерію. Після короткої сутички, у якій гладіатори втратили близько сотні людей, Спартак змушений був відступити до Формій, де вирішив зачекати на ворога. Він вважав, що претор, натхнений легким успіхом, спробує ще раз напасти на гладіаторів. Однак Спартак дарма втратив п'ятнадцять днів. Анфідія не так легко було затягти у пастку.

Тоді Спартак удався до таких військових хитрощів, які спадають на думку тільки видатним полководцям. З настанням ночі він у цілковитій тиші вийшов з вісьмома легіонами з табору, залишивши там Еномая з двома легіонами й кавалерією. Усю ніч Спартак ішов уздовж берега й брав у заручники всіх селян, що траплялися йому на шляху, будь-якої статі й віку, щоб поголос про його просування не дійшов до ворога. Швидким маршем він пересік ліс, що й нині оточує Таррацину, розпитуючи про дорогу дроворубів і вуглярів, й отаборився на узліссі, у тилу ворога.