Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Спартак одразу ж виїхав з Ферентина і без відпочинку досяг Фрегелл. Звідти опівночі він рушив в Аквін, куди й прибув на світанку.

Увечері приїхав Рутилій і привіз фракійцю втішні звістки про здоров'я Валерії, а також і листа від неї, дуже ніжного, хоча й сповненого докорів, у відповідь на кілька запальних рядків Спартака.

У листі Валерія повідомляла коханого, що вона надсилатиме йому в табір листи через Либедія, старого управителя, і наполегливо просила, аби Спартак відповідав на її листи.

Що ж до Либедія, то він завжди готовий був з радістю виконати будь-яке бажання своєї пані. Їздити у табір гладіаторів він погодився з великою охотою, адже відтепер управитель матиме можливість бачити й обіймати своїх синів.

Наступного дня, порадившись з Еномаєм, Борторіксом та іншими начальниками легіонів, Спартак, як це й було вирішено раніше, залишив Аквін і на чолі двадцяти тисяч гладіаторів попрямував у Нолу, куди прибув після п'ятиденного переходу. Годі описати, з якою радістю двадцять п'ять тисяч гладіаторів, що отаборилися під Нолою, зустріли своїх побратимів.

Упродовж трьох днів весь табір співав і веселився. Рада військових керівників вирішила залишити тут армію гладіаторів на зимівлю, знаючи, що з настанням холодів, дощів і снігопаду можна не побоюватися Варинія, навіть якби його військо збільшилось і зміцнилось після поразки під Аквіном. Гладіатори також розуміли, що про похід на Рим годі й мріяти. Навіть коли Рим зазнав цілковитого занепаду, а карфагеняни діяли за сприятливіших умов, аніж гладіатори нині, сам Ганнібал нічого не міг удіяти. А Ганнібала, цього славетного полководця, Спартак ставив на щабель вище за Кіра й Александра Македонського.

Гладіатори залишили колишній табір і розбили новий, просторіший, з глибокими ровами й високим частоколом.

Щодня до табору прибували нові групи гладіаторів, і військо вже нараховувало п'ятдесят тисяч. Спартак сформував з них десять легіонів, по п'ять тисяч воїнів у кожному поділивши свою армію у такий спосіб: два перших легіони, що складалися з германців і підлеглих Вільміра й Мероведа, утворили перший корпус під керівництвом Еномая. Третій, четвертий, п'ятий і шостий легіони, до складу яких входили галли, підлеглі Арторікса, Борторікса, Арвінія і Брезовіра, утворили другий корпус, і на чолі його був поставлений Крікс. Сьомий легіон, що складався із греків, очолював хоробрий Фессалоній, родом з Епіра. Начальником восьмого корпуса, що складався із гладіаторів і пастухів-самнітів, був призначений латинянин Рутилій. У восьмому й дев'ятому легіонах були зібрані фракійці, і командування над ними Спартак доручив двом начальникам, їхнім співвітчизникам, що вирізнялися мужністю, силою волі, освіченістю й гострим розумом. Один з них, начальник дев'ятого корпуса, п'ятдесятилітній Мессембрій, був безмежно відданий Спартаку Десятий легіон очолював юний Артак, якого фракійці вважали найхоробрішим гладіатором після Спартака. Останні чотири легіони утворили третій корпус під керуванням Граніка, родом з Іллірії. Цей тридцятип'ятирічний іллірієць, високий, смаглявий і чорноволосий красень, завжди був серйозний, спокійний, мовчазний і користувався славою найсильнішого з десяти тисяч гладіаторів равеннських шкіл.

Вершників, яких було близько трьох тисяч, Спартак розбив на шість загонів. Командування ними він доручив Мамілію. Верховним воєначальником під одноголосні захоплені вигуки п'ятдесяти трьох тисяч гладіаторів був знову обраний Спартак, що довів свою доблесть і мистецтво полководця.

При спорудженні нового табору гладіатори потай від Спартака розбили для нього намет, гідний вождя. Цього урочистого для повсталих дня вирішено було влаштувати в наметі ушанування Спартака. На святі мали бути присутніми десять начальників легіонів, три помічники ватажка й начальник вершників. Частування планувалося скромне, аби не викликати невдоволення Спартака, який ще з юності був помірний у їжі й напоях і дотепер цурався розкоші гучних бенкетів і засуджував пияцтво.

Наприкінці трапези піднявся Рутилій, тримаючи в руці чашу пінистого цекубського вина. Закликаючи товаришів підняти і свої чаші, він голосно вигукнув:

— За волю рабів, за перемогу пригноблених, за хороброго і непереможного імператора — нашого Спартака!

І він осушив чашу під оплески й вигуки товаришів. Лише Спартак ледь пригубив зі своєї чаші й голосно мовив:

— На честь Юпітера Визволителя! За чисту невинну богиню Волі! Хай зверне вона на нас свої божественні очі, хай освітить і заступиться за нас. Нехай буде вона нашою заступницею перед усіма богами, що живуть на Олімпі!