Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Крікс скомандував першому легіону рушати до струмка, на березі якого стояла римська кавалерія. На римлян полетіла хмара дротиків, і вони були змушені безладно відступити.

Орест відкликав кавалерію і стрімко спрямував свої легіони проти легіонів Крікса — йому необхідна була швидка перемога, бо кожні зайві чверть години давали можливість ворогам привести підкріплення, а це неминуча загибель.

Тому римляни кинулися на гладіаторів. Гладіаторів же надихали приклад і слова мужнього Арторікса й надзвичайна хоробрість Крікса, котрий, борючись у перших рядах, вражав ворога кожним ударом меча. Гладіатори протиставили натиску римлян свою відвагу. Цей бій був надзвичайно кровопролитним.

Чи встигне Спартак за півгодини приспіти на допомогу? Цього Крікс не знав, тому він велів Борторіксу відступати, зберігаючи порядок і продовжуючи боротися. Такий самий наказ він дав третьому легіону.

Хоча гладіатори й виявили небачену хоробрість, відступ усе ж був не зовсім організованим. Під потужним натиском римлян гладіатори хотіли відійти в табір під прикриттям двох когорт, якими довелося пожертвувати заради порятунку решти війська.

Ця тисяча галлів виявила чудеса хоробрості, вони помирали з усмішками на устах. Щоб урятувати решту від неминучої смерті, гладіатори, що повернулися в табір, піднялися на частокіл і почали метати дротики й камені в римлян у такій кількості, що ті змушені були відступити й припинити бій.

Тоді Орест подав знак сурмити збір і, намагаючись упорядкувати свої легіони, які також потерпали від жорстокого майже двогодинного бою, наказав їм іти до Піверна. Він вітав себе за застосовану ним військову хитрість і вважав, що цей маневр змусить Спартака відійти від Таррацини й наблизитися до Формій.

Але не встиг ще авангард римського війська пройти дві милі Аппієвим шляхом, як пращники з легіонів Спартака напали на лівий фланг легіонів претора, які рухалися у напрямку до Піверна й Рима.

Орест занепав духом. Та все ж наказав своїм військам зупинитися, кинув частину кавалерії проти пращників Спартака й одночасно вишикував чотири свої легіони в такий спосіб, щоб вони були повернені фронтом до Спартака, а два інших опиралися на тил перших, аби бути готовими відбити атаку Крікса, бо Орест розумів, що той знову зробить таку спробу.

І справді, щойно п'ятий і шостий легіони гладіаторів вступили у бій з римлянами, Крікс вишикував свої вельми поріділі легіони (гладіатори мали великі втрати, багато було поранених і вбитих), вийшов зі свого табору й атакував легіони претора.

Бій був жорстоким і кровопролитним. Він тривав близько півгодини, але жодній зі сторін не вдалося домогтися переваги. Раптом на вершинах пагорбів з'явився авангард війська Еномая. Побачивши бій внизу в долині, легіони Еномая з голосними окриками «барра» кинулися на римлян. Ті, оточені з трьох боків, ледве стримували натиск гладіаторів. Незабаром їм довелося відступати у напрямку до Піверна.

Гладіатори кинулися навздогін. Бій був жорстоким: понад сім тисяч було вбито й близько чотирьох тисяч взято в полон. Лише кавалерія майже вся вціліла після бою й сховалася в Піверні, куди за ніч зійшлися виснажені залишки розбитих легіонів. Втрати гладіаторів були теж великі — понад дві тисячі вбитих і стільки ж поранених.

На світанку наступного дня, коли гладіатори ховали полеглих у бої товаришів, претор Анфідій Орест з рештками свого війська стрімко відступив до Норби.

Так закінчився щойно розпочатий другий похід римлян проти Спартака. Ватажок гладіаторів здобув слави грізного полководця. Його ім'я примушувало римлян тремтіти, а сенат — серйозно замислитися.

Через кілька днів після бою біля Фунді Спартак зібрав на військову раду начальників гладіаторів, на якому вони одноголосно визнали, що безглуздо виступати проти Рима — там кожен мешканець був солдатом, і за кілька днів Рим міг зібрати армію чисельністю сто десять тисяч воїнів. Вирішили прямувати у Самній, а звідти в Апулію, пройти через ці області, де гладіаторам тепер ніщо не загрожувало, аби зібрати там всіх рабів, що повстали проти своїх гнобителів.

Здійснюючи цей план, Спартак на чолі свого війська безперешкодно пройшов через Бовіан, вступив у Самній і звідти короткими денними переходами попрямував у Апулію.

Тим часом чутки про поразку претора Ореста під Фунді нажахали усіх мешканців Рима. Сенат, зібравшись на секретне засідання, почав обговорювати питання про те, як покінчити із цим повстанням, що спочатку виглядало сміховинним заколотом, а насправді перетворилося на серйозну війну, що зганьбила римське військо.