Рафаелло Джованьйолі - Спартак

За два місяці походу Спартака в Самній і Латій у табір під Нолою прибула з усіх кінців така кількість рабів і гладіаторів, що Крікс сформував три нових легіони, чисельністю понад п'ять тисяч осіб кожен.

Легіони, виконуючи наказ Спартака, щодня вправлялися у тактичному маневруванні, у володінні зброєю. Солдати займалися цим охоче й вельми старанно. Усвідомлення, що вони — солдати, які борються під святим прапором волі, додавало почуття людської гідності, піднімало їх у власних очах.

А Спартак тим часом на чолі своїх трьохсот вершників щодуху скакав римською дорогою. Хоча остання перемога гладіатора не на жарт настрахала населення латинських міст, Спартак уважав небезпечним з'явитися вдень на Аппієвому шляху і прилеглих до неї преторських шляхах з невеличким загоном. Тому фракієць вирушав лише, коли сутеніло, а з настанням світанку ховався в лісі або на якій-небудь патриціанській віллі, розташованій оддалік шляху чи у такому місці, де можна було забезпечити укріплення на випадок раптового нападу. Так третьої доби опівночі він досяг Лабіка, міста, розташованого на однаковій відстані від Тускула й Пренести, між Аппієвим і Латинським шляхами. Отаборившись зі своїми вершниками у затишному й безпечному місці, ватажок гладіаторів викликав до себе командувача загоном і наказав йому чекати на нього тут протягом двадцяти чотирьох годин. Якщо ж він не повернеться, самніт мав повернутися в Аквін з усім загоном тим же шляхом, яким вони йшли сюди. І Спартак один поскакав преторським шляхом, що від Пренести вів через Лабік у Тускул.

На чарівних пагорбах, що оточували стародавнє місто, були розташовані численні вілли римських патриціїв, які в літні місяці приїжджали подихати цілющим повітрям і часто залишалися тут до глибокої осені.

Коли Спартак перебував за дві милі від міста, вже починало світати. Він запитав у якогось селянина, що прямував з мотикою у поле, як проїхати на віллу Валерії Мессали, вдови Луція Сулли. Селянин докладно розповів. Спартак подякував йому, пришпорив свого вороного скакуна й, звернувши у вказаному напрямку, незабаром під'їхав до вілли. Спішившись, він опустив на обличчя забрало шолома, подзвонив, очікуючи, коли воротар впустить його.

Проте, воротар не квапився, і коли нарешті змушений був відчинити, то нізащо не погоджувався розбудити управителя й повідомити йому, що із Фракії прибув солдат з когорти Марка Валерія Мессали Нігеру і просить допустити його до Валерії, щоб передати їй важливі звістки від її двоюрідного брата.

Нарешті Спартаку вдалося вмовити воротаря, але старий управитель виявився ще впертішим і нізащо не погоджувався розбудити свою пані о такій порі.

— От що, — сказав нарешті Спартак, який вирішив удатися до хитрощів, — ти, добра людино, знаєш грецьке письмо?

— Не лише грецькі, я й латинські букви погано розбираю…

— То невже на віллі не знайдеться жодного раба-грека, що міг би прочитати рекомендаційний лист, з яким трибун Мессала прислав мене до своєї двоюрідної сестри?

Очікуючи з деякою тривогою на відповідь, Спартак удавав, ніби шукає пергамент за панциром. Якби на віллі справді був раб, що вміє читати грецькою, Спартак заявив би, що втратив листа.

Але розрахунки його виправдалися: управитель, зітхнувши, похитав головою й гірко посміхнувся.

— Всі раби втекли з цієї вілли… і греки й не греки… у табір гладіатора… — і, понизивши голос, тужно додав: — Хай спопелить Юпітер своїми блискавками цього мерзенного, клятого гладіатора!

Спартак аж скипів з люті, та одразу ж опанував себе:

— Дай-но мені паличку й дощечку.

Розшукавши те й інше, управитель подав їх Спартаку. Тоді Спартак на шарі воску, що вкривав дощечку, написав грецькою два рядки з поеми Гомера:

Простягнувши управителеві дощечку, Спартак сказав:

— Віддай це негайно ж служниці твоєї пані. Хай вона розбудить матрону й передасть їй цю дощечку, бо і тобі, й рабині буде непереливки.

Управитель уважно розглянув дощечку з написаними на ній незрозумілими значками, подивився на Спартака, що у задумі повільно прогулювався доріжкою, і, вирішивши, очевидно, виконати наказ, попрямував до вілли.

Управитель не забарився і сповістив Спартака, що Валерія піднялася й чекає на нього у своїх покоях. Спартак негайно ж поспішив на заклик. Його ввели у конклав Валерії. Матрона сиділа на маленькому диванчику. Спартак замкнув двері зсередини, підняв забрало й кинувся до ніг Валерії. Не проронивши ні звуку, вона оповила руками його шию, і вуста закоханих злилися в довгому палкому й трепетному цілунку. Вони немов застигли від щастя.