Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Гул голосних оплесків прокотився по всьому Марсовому полю у відповідь на цю данину поваги покійному. Полум'я спалахнуло миттєво. За півгодини від тіла того, хто протягом стількох років примушував здригатися весь Рим і чиє ім'я прогриміло по усьому світу, залишилася тільки купка кісток і попелу. Із слізьми й голосіннями плакальниці ретельно зібрали їх і склали у бронзову урну з багатими карбованими прикрасами й чудесними інкрустаціями.

Урну з попелом тимчасово встановили у храмі, що Сулла кілька років тому велів побудувати біля Есквілінських воріт, де він переміг прихильників Гая Марія. Він присвятив цей храм Геркулесові Переможцеві. Урна повинна була перебувати там надалі до перенесення її в розкішну усипальницю, споруджену, відповідно до декрету сенату, за державний рахунок, у тому місці Марсового поля, де було поховальне багаття.

Поки плакальниці збирали в урну попіл Сулли, віктимарії набрали двісті двадцять кошиків ароматичних речовин, що залишилися від величезної кількості пахощів, принесених жінками на Марсове поле, і на згадку про колишнього диктатора виліпили із запашних смол і воску дві статуї: одна зображувала Суллу, друга — ліктора.

Спартак як ланіста, що перебував на службі в Сулли, теж повинен був одягти сіру туніку й сірий плащ, аби брати участь у ході й бути присутнім під час бою гладіаторів. Ледве стримуючи обурення, дивився він, як убивали одне одного його учні, яких він не тільки навчив мистецтву фехтування, а й посвятив у таємниці Союзу пригноблених. По закінченні церемонії поховання, він зітхнув з полегшенням: тепер він міг іти, куди йому заманеться. Користуючись своєю геркулесовою силою, він пробився крізь юрбу й рушив геть від Марсового поля. Це вартувало йому чимало зусиль, бо на похованні були присутні сотні тисяч людей — немов хвилі морські, вони шуміли, ревли, рухалися до міста.

Сонце зайшло, сутеніло, і над вічним містом спускалася ніч, але на обрії ще палали вогнем багряні, ніби розпечені, хмари, схожі на заграву дивовижної пожежі, що охопила вершини пагорбів довкола Рима.

Ретельно працюючи ліктями, Спартак одним із перших опинився біля кріпосного валу й увійшов через заставу в місто. Рим ніби вимер — такими безлюдними, пустельними були вулиці, зазвичай досить жваві у цей час. Спартак швидко дійшов до гладіаторської школи Юлія Рабеція, де він призначив побачення Кріксу, якого перестрів вранці за Капенськими ворітьми.

Бесіда між двома рудиаріями була задушевна, тривала і жвава. Крікс квапив Спартака прийняти пропозицію Лентула Батіата і їхати в Капую, у його школу, щоб завербувати якомога більше прихильників їхньої справи.

— Тепер успіх нашого задуму, — зазначив галл насамкінець своєї промови, — цілком залежить від тебе: усе в твоїх руках, Спартаку. Якщо душа твоя сповнена іншим почуттям, сильнішим, то вся надія побачити торжество нашої великої справи для нас загине назавжди.

По цих словах Спартак сполотнів і, глибоко зітхнувши, сказав:

— Яким би сильним почуттям не була сповнена моя душа, Кріксе, ніщо, чуєш ти, ніщо у світі не відверне мене від служіння великій справі. Ніщо, навіть на мить, не змусить мене зійти з обраного шляху!

Вони ще довго розмовляли. Домовившись про все, Спартак попрощався і, вийшовши зі школи Юлія Рабеція, попрямував до будинку спадкоємців Сулли, швидко крокуючи вулицями, вже заповнених юрбою людей, що поверталися з похорону.

Спартак переступив поріг будинку, остиарій сказав йому що Мірца нетерпляче чекає на нього у кімнаті поруч із конклавом, де вдова Сулли усамітнилася від непрошених поглядів і настирливих співчуттів.

Серце Спартака закалатало від передчуття якогось нещастя. Він побіг в апартаменти Валерії й зустрів там свою сестру:

— Нарешті! Пані очікує тебе вже понад годину! Валерія, дуже бліда, сумна, у темній столі й сірій вуалі, була особливо прекрасна.

— Спартаку!.. Спартаку мій!.. — вимовила вона, встаючи з ложа й зробивши кілька кроків до нього. — Чи ти любиш мене? Чи ти все ще любиш мене понад усе на світі?

Спартак був уражений цим несподіваним питанням і відповів не відразу.

— Чому, Валеріє, ти запитуєш мене? Я чимсь засмутив тебе? Дав тобі привід сумніватися в моїй ніжності, у моєму благоговінні, у моїй відданості тобі? Адже ти замінила мені матір, якої більше немає в живих, мою нещасну дружину, що загинула в неволі під батогом доглядача. Ти для мене найдорожча. Ти єдина любов моя, у моєму серці я спорудив тобі вівтар.