Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Поки відбувалася ця бесіда, у передній кімнаті було неймовірно гамірно і дедалі голосніше лунали непристойні вигуки. Раптом Катиліна з його співтрапезниками почули, як усі хором закричали:

— Родопея, Родопея!

Зачувши це ім'я, Спартак здригнувся. Воно нагадало йому рідну Фракію, гори, рідну домівку, родину! Солодкі й водночас гіркі спогади.

— Ласкаво просимо! Ласкаво просимо, прекрасна Родопеє, — загукало двадцять гульвіс одразу.

— Почастуймо красуню вином за те, що вона завітала до нас, — сказав трунар, і всі присутні оточили дівчину.

Родопея була молода, приблизно двадцяти двох років, і справді гарна собою: висока, струнка, біленька, риси обличчя правильні, довге біляве волосся, блакитні живі й виразні очі. Яскраво-блакитна туніка зі срібною облямівкою, срібні браслети, блакитна шерстяна пов'язка свідчили про те, що вона не римлянка, а рабиня й веде життя блудниці, можливо проти своєї волі.

Судячи із сердечного й досить шанобливого ставлення до неї зухвалих і безсоромних відвідувачів таверни Венери Лібітіни, можна було зрозуміти, що дівчина вона добра. Ніжне личко, доброта й чемність Родопеї скорили всіх. Якось вона потрапила в таверну Нутації вся закривавлена від побоїв господаря, звідника за професією. Її мучила спрага, їй дали ковток вина. Це сталося за два місяці до початку подій, про які ми оповідаємо. Відтоді через два-три дні, коли дозволяв час, Родопея забігала на чверть годинки в таверну. Тут вона почувалася вільною й відчувала блаженство, вирвавшись хоча б на кілька хвилин із того пекла, в якому їй доводилося жити.

Родопея зупинилася поблизу столика Нутації, їй піднесли чашу албанського вина, і вона трохи відпила. Раптом із кута кімнати знову донісся гул голосів.

Трунар Лувеній, його товариш на ймення Арезій і жебрак Велленій, розпалені вином, зачали голосно теревенити про Катиліну, хоча всі знали, що він сидить у сусідній кімнаті. П'яниці всіляко паплюжили Катиліну й усіх патриціїв.

— Ні, нехай! — кричав трунар Арезій, такий широкоплечий і високий хлопчина, що міг би посперечатися з атлетом Гаєм Таурівієм. — Ні, ні, клянуся Геркулесом! Ці прокляті п'явки живуть нашою кров'ю й слізьми. Не можна пускати їх сюди. Нехай вони не паплюжать місця наших зборів своєю мерзенною присутністю!

— Такий вже гарний цей багатій Катиліна, що зав'яз у гульбах, цей лютий кат, поплічник Сулли! З'явився сюди у своєму розкішному латиклаві, аби покепкувати над нашою вбогістю. А хто винен у нашій убогості? Він сам і його друзі патриції.

Так злобливо кричав Лувеній, намагаючись вирватися з рук атлета, що втримував його від поривання кинутися у сусідню кімнату й затіяти там бійку.

— Та замовкни ти, нарешті, клятий ярижко! Навіщо його ображати? Адже він тебе не зачіпає! Не бачиш хіба — з ним десяток гладіаторів, вони роздеруть тебе на шмаття!

— Начхати мені на гладіаторів! Начхати на гладіаторів! — репетував, як біснуватий, зухвалий Емілій Варин. — Ви вільні громадяни, а проте, клянуся всемогутніми блискавками Юпітера, боїтеся цих знехтуваних рабів, народжених лише для того, щоб убивати один одного заради нашого задоволення!.. Клянуся божественною красою Венери, ми повинні дати урок цьому негідникові в розкішній тозі, в якому з'єдналися всі вади патриціїв і найпідлішої черні, треба назавжди відбити в нього бажання тішитися горем нещасних плебеїв!

— Забирайся на Палатин! — кричав Велленій.

— Геть звідси! — додав Арезій.

— Нехай ці кляті оптимати залишать нас, жебраків, у спокої й не лізуть до нас — ні в Целій, ні в Есквілін, ні в Субуру, нехай забираються звідси на Форум, у Капітолій, на Палатин і загрузнуть у своїх безсоромних бенкетах і оргіях.

— Геть патриціїв! Геть оптиматів! Геть Катиліну! — кричали одночасно вісім-десять голосів.

Почувши цей шум, Катиліна грізно насупив брови й підхопився з місця. Очі його спалахнули хижою злістю. Відіпхнувши Требонія й гладіатора, які намагалися втримати його, запевняючи, що вони самі розберуться з підлим набродом, він кинувся вперед і став у дверях, могутній, лютий, схрестивши на грудях руки й високо піднявши голову. Гнівно оглянувши присутніх, він крикнув гучно:

— Про що ви тут розквакались, безмозкі жаби? Навіщо брудните своїм рабським язиком гідне поваги ім'я Катиліни? Що вам потрібно від мене, знехтувані хробаки?

Його грізний голос на мить начебто злякав дебоширів, але незабаром знову пролунав вигук:

— Хочемо, щоб ти забрався звідси!