Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Катиліна! — вигукнув Требоній. Він сидів спиною до дверей і не відразу помітив, хто увійшов.

Він поспішив назустріч Катиліні, шанобливо вклонився йому й, за звичаєм, підніс на знак вітання руку до губ і сказав:

— Привіт тобі, славний Катиліно!.. Якій добрій богині, нашій покровительці, зобов'язані ми честю бачити тебе серед нас у цей час і у такому місці?

— Я шукав тебе, Требонію, — відповів Катиліна, — а також і тебе, — додав він, повернувшись до Спартака.

Зачувши ім'я Катиліни, відомого на весь Рим своєю жорстокістю, убивствами, силою й відвагою, гладіатори перезирнулися. Деякі, слід зауважити, злякалися й сполотніли. Навіть сам Спартак, у грудях якого билося безстрашне серце, мимоволі здригнувся, почувши голос грізного патриція. Насупивши чоло, він пильно дивився на Катиліну.

— Мене? — запитав здивований Спартак.

— Так, саме тебе, — спокійно відповів Катиліна, сівши на лаву, що йому підсунули, і зробив знак, запрошуючи всіх сідати. — Я не думав зустріти тебе тут, навіть і не сподівався на це, але я був майже певен, що застану тут Требонія і він скаже мені, де знайти хороброго Спартака.

Спартак зі ще більшим здивуванням дивився на Катиліну.

— Тобі дали волю, і ти гідний її. Але в тебе немає грошей. Завдяки твоїй хоробрості я виграв більше десяти тисяч сестерціїв, тримаючи парі із Гнеєм Корнелієм Долабеллою. Я шукав тебе, аби вручити тобі частину виграшу. Вона твоя: якщо я ризикував грішми, то ти упродовж двох годин ризикував своїм життям.

Серед присутніх пробіг шепіт схвалення й симпатії до цього аристократа, що виказав честь зустрітися з гладіаторами, яких усі зневажали, а він захоплюється їхніми подвигами й допомагає їм у їхніх бідах.

Спартак не відчував довіри до Катиліни, проте був зворушений участю, виявленою до нього настільки поважною особою. Він не звик до такого ставлення до себе.

— Дякую тобі, о шляхетний Катиліно, за твій намір! — відповів він. — Однак я не можу, не маю права прийняти твій дарунок. Я викладатиму прийоми боротьби, гімнастику й фехтування у школі мого колишнього хазяїна й, сподіваюся, проживу своєю працею.

Катиліна спробував відвернути увагу Требонія, який сидів поруч із ним. і, простягнувши йому свою чашу, наказав розвести велітернське водою, а сам тим часом нахилився до Спартака й ледь чутно квапливо прошепотів:

— Я також терплю утиск олігархів, адже я теж раб цього мерзенного, розбещеного римського суспільства, я теж гладіатор серед цих патриціїв, я теж мрію про волю… і знаю все…

Спартак, здригнувшись, відкинув голову й подивився на нього зі здивуванням, а Катиліна провадив далі:

— Так, я знаю все… і я з вами… буду з вами… — А потім, піднявшись зі свого місця, він вимовив гучно, щоб всі його почули: — Тож заради цього не відмовляйся прийняти гаманець із двома тисячами сестерціїв у гарних новеньких ауреях. — і, простягнувши Спартаку вишуканий маленький гаманець, Катиліна додав: — Повторюю, це зовсім не подарунок, ти заробив ці гроші, вони твої. Це твоя частка в нашому сьогоднішньому виграші.

Всі присутні обсипали Катиліну шанобливими похвалами, захоплюючись його щедрістю, а він узяв у свою руку праву руку Спартака. Під час рукостискання гладіатор стрепенувся.

— Тепер ти віриш, що я знаю все? — запитав його ледь чутно Катиліна.

Спартак був приголомшений, він ніяк не міг зрозуміти, звідки патрицієві відомі деякі таємні знаки й слова, — але було зрозуміло, що Катиліна справді їх знає.

Тому він відповів Луцію Сергію рукостисканням і, сховавши гаманець на грудях під тунікою, сказав:

— Зараз я занадто схвильований і здивований твоїм учинком, шляхетний Катиліно, і не можу як слід виказати своєї вдячності. Завтра вранці, якщо дозволиш, я з'явлюся до тебе.

Вимовляючи кожне слово повільно й чітко, він гостро глянув на патриція. У відповідь Катиліна схилив голову на знак розуміння й сказав:

— У моєму домі, Спартаку, ти завжди бажаний гість. А тепер, — додав він, швидко повернувшись до Требонія й інших гладіаторів, — вип'ємо чашу фалернського, якщо воно водиться в такій дірі.

— Якщо вже моя таверна, — люб'язно сказала Лутація Одноока, що стояла за Катиліною, — удостоїлася честі прийняти у своїх убогих стінах такого поважного гостя, такого прославленого патриція, як ти, Катиліно, то, певно, самі боги-провидці допомогли мені: у льосі бідної Лутації Одноокої зберігається маленька амфора фалернського, гідна трапези самого Юпітера.

І, вклонившись Луцію Сергію, вона пішла по вино.