— Всемилостиві боги! — вигукнула Лутація. — Подумати лишень!.. П'ятнадцятирічної витримки! Це вино зберігається від часів консульства Гая Целія Кальда й Луція Доміція Агенобарба!
Поки Лутація розважала гостей, її рабиня, ефіопка Азур, принесла амфору. Вона зняла печатку, яку гості заходилися розглядати, передаючи її один одному, і налила частину вина у високу посудину з товстого скла, до половини наповнену водою, а залишок вина перелила з амфори в меншу посудину, призначену для нерозведеного вина. Обидві посудини Азур поставила на стіл, а Лутація перед кожним із гостей поставила чаші. Між посудинами вона помістила ківш, яким наливали в чаші чисте або розведене вино.
Незабаром гладіатори змогли оцінити мистецтво Лутації, її печеню із зайця, а також вирішити, скільки років вину. Якщо велітернське й не цілком відповідало даті, зазначеній на амфорі, коли її запечатували, все ж його визнали досить непоганим.
Вечеря вдалася на славу, вина було вдосталь, гладіатори веселилися від душі. Усе сприяло дружній бесіді й незабаром справді стало дуже галасливо.
Один тільки Спартак, якого обсипали захопленими похвалами, не розділяв загальних веселощів, не жартував, їв ніби знехотя, — може, він усе ще був під владою пережитого за цей день і не встиг отямитися від приголомшливого усвідомлення несподівано отриманої волі. Здавалося, над його головою нависли хмари суму й туги, — й ані гострим жартом, ані лагідним словом співтрапезники не могли розігнати його смуток.
— Присягаюсь Геркулесом… милий Спартаку, я не розумію тебе!.. — звернувся до нього Требоній і хотів було налити велітернського у чашу Спартака, але помітив, на превеликий подив, що вона повна. — Що з тобою? Чому ти не п'єш?
— Чому ти такий смутний? — запитав один із гостей.
— Клянуся Юноною, матір'ю богів! — вигукнув інший гладіатор, судячи з вимови — самніт. — Можна подумати, що ми зібралися не на товариську гулянку, а на поминальну тризну. І ти, Спартаку, начебто святкуєш не свою волю, а оплакуєш смерть своєї матері!
— Матері! — голосно повторив Спартак, немов вражений цими словами.
А через те, що він засмутився ще більше, ланіста Требоній встав і, піднявши свою чашу, вигукнув:
— Пропоную випити за волю!
— За волю! — дружно підтримали гладіатори. І в них заблищали очі після слова «воля». Усі встали й високо підняли свої чаші.
— Ти щасливий, Спартаку, що домігся волі за життя, — з гіркотою сказав білявий молодий гладіатор, — а до нас вона прийде тільки разом зі смертю!
Від вигуку «воля» обличчя Спартака засяяло. Він високо підняв свою чашу й звучно вигукнув:
— Хай живе воля!
Але сумні слова молодого гладіатора так схвилювали його, що він не міг допити чашу — вино не йшло йому в горло, і Спартак скорботно опустив голову. Він поставив чашу й сів, поринувши у глибокі роздуми. Запала тиша, очі десяти гладіаторів були спрямовані на щасливця, що отримав волю, в них світилася заздрість і радість, веселощі й сум.
Раптом Спартак перервав мовчанку. Задумливо спрямувавши нерухомий погляд на стіл, повільно карбуючи слова, він вимовив уголос рядки знайомої усім пісні. Її зазвичай співали гладіатори в години фехтування у школі Акціана:
Він народився вільним
Під отчим дахом,
Але в залізні ланцюги
Був ворогом закутий.
Не за батьківщину нині
Б'ється він на чужині,
Не за милий, далекий,
За батьківський дах
Ллється в битві жорстокій
Гладіатора кров.
— Наша пісня! — шепотіли здивовано й радісно деякі з гладіаторів.
Очі Спартака засяяли від щастя, але миттю, ніби бажаючи сховати свою радість, причину якої не міг усвідомити собі Требоній, Спартак знову спохмурнів. Він запитав своїх співтрапезників:
— З якої ви школи гладіаторів?
— Ланісти Юлія Рабеція.
Спартак узяв свою чашу і мовив, повернувшись до виходу:
— Світла!
Гладіатори перезирнулися, а молодий білявий самніт промовив, ніби подумки продовжуючи перервану розмову:
— І волі!.. Ти на неї заслужив, хоробрий Спартаку!
І тут Спартак обмінявся з ним швидким промовистим поглядом — вони зрозуміли один одного.
Саме у ту мить, коли юний гладіатор вимовляв ці слова, пролунав гучний голос людини, що з'явилася у дверях:
— Ти заслужив на волю, непереможний Спартаку!
Усі повернули голови й побачили на порозі могутню фігуру. Це був Луцій Сергій Катиліна. Після слова «воля» Спартак і всі гладіатори, за винятком Требонія, зупинили на Катиліні запитальний погляд.
Читать дальше