Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— А різанина в Пренесті, де він, за винятком людини, пов'язаної з ним узами гостинності, за ніч перебив усе злощасне населення міста — дванадцять тисяч людей?

— Чи не він зруйнував і зрівняв із землею Сульмон, Сполетій, Інтерамну, Флоренцію — ці квітучі міста Італії, за те, що вони були прихильниками Марія й порушили вірність Суллі?

— Агов, хлопці, стуліть пельки! — крикнула Лутація. Вона сиділа на ослоні й викладала на пательню заячину. — Ви, здається мені, ганите диктатора Суллу Щасливого? Попереджаю, тримайте язика за зубами! Я не хочу, аби у моїй таверні паплюжили найбільшого громадянина Риму!

— От воно що! Виявляється, одноока — прихильниця Сулли! Ах ти, проклята! — вигукнув старий легіонер.

— Агов ти, Меттію, — закричав трунар Лувеній, — шануй нашу люб'язну Лутацію!

— Клянуся щитом Беллони, скоро ти замовкнеш! От ще новина! Якийсь трунар сміє наказувати африканському ветеранові!

Невідомо, чим би закінчилася ця нова перепалка, якби раптом з вулиці не почувся нестрункий хор жіночих голосів, що гидко фальшивили, але явно претендували на гарний спів.

— Це Евенія, — впізнав один з гостей.

— Це Луцилія.

— Це Діана.

Всі метнули погляди на двері, через які входили, горлаючи й пританцьовуючи, п'ять дівиць у надто короткому вбранні. Обличчя їх були нарум'янені, плечі оголені. На гучні вітання вони відповідали непристойностями.

Не зупинятимемося на подальшій сцені, лише зауважимо, з якою ретельністю Лутація та її рабиня накривали на стіл. Судячи з приготувань, вечеря мала бути розкішною.

— Кого це ти чекаєш сьогодні ввечері у своєму шинку для кого смажиш кішок, видаючи їх за зайців? — запитав жебрак Велленій.

— Чи не чекаєш, часом, на вечерю Марка Красса?

— Ні, вона чекає самого Помпея Великого!

Сміх і жарти тривали, як раптом у дверях таверни з'явилася величезна на зріст людина могутньої статури. Хоча волосся в чоловіка вже було з сивиною, він все ще був гарний собою.

— А, Требоній!

— Здраствуй, Требонію!

— Ласкаво просимо, Требонію! — почулося одночасно з різних кутів таверни.

Требоній був ланістою. Кілька років тому він закрив свою школу і жив на заощадження, зібрані від цього прибуткового ремесла. Але Требоній звик перебувати серед гладіаторів, тож був завсідником усіх дешевих трактирів і шинків Есквіліна й Субури.

Подейкували, він продавав свої послуги й патриціям: під час цивільних смут йому доручали наймати велику кількість гладіаторів. А ще казали, Требоній збирав полчища гладіаторів і з'являвся то на Форумі, то в коміціях, коли обговорювалося яке-небудь важливе питання й декому вигідно було настрахати суддів, а часом і затіяти бійку під час виборів суддів чи посадових осіб. Стверджували, що Требоній мав вигоду зі своїх зустрічей із гладіаторами.

Хай там як, Требоній був їхнім другом і заступником, і по закінченню сьогоднішнього видовища у цирку, дочекався Спартака біля входу, обійняв його, розцілував і, привітавши, запросив на вечерю в таверну Венери Лібітіни.

Требоній прийшов у таверну Лутації у супроводі Спартака й десятка інших гладіаторів.

Спартак усе ще був у тій пурпуровій туніці, в якій боровся в цирку. На плечах мав короткий плащ, які зазвичай носять солдати поверх збруї. Спартак отримав його у тимчасове користування від одного центуріона, друга Требонія.

Завсідники таверни зустріли гостей гучними вітаннями. Ті, хто побував цього дня у цирку, з гордістю показували іншим героя дня — мужнього Спартака.

— Хоробрий Спартаку, хочу познайомити тебе з прекрасною Евенією, найкрасивішою з усіх красунь, що відвідують цю таверну, — мовив старий гладіатор.

— Щаслива, що можу обійняти тебе, — додала Евенія, висока, струнка й приваблива брюнетка, і, не чекаючи відповіді, вона оповила обома руками шию Спартака й поцілувала його.

Фракієць постарався за усмішкою сховати неприємне відчуття від поведінки дівчини. Відвівши її руки і м'яко відстороняючи від себе Евенію, він сказав:

— Дякую тобі, дівчино… Зараз я волію підкріпити свої сили… мені цього дуже бракує…

— Сюди, сюди, хоробрий гладіаторе, — сказала Лутація, випереджаючи Спартака й Требонія і запрошуючи їх в іншу кімнату, — тут для вас приготовлена вечеря. Ідіть, ідіть, — додала вона, — твоя Лутація, Требонію, подбала про тебе. Почастую тебе чудовою печенею: такого зайця не подадуть до столу навіть у Марка Красса!

— Що ж, скуштуємо, оцінимо твої страви, крутійко! — відповідав Требоній, легенько поплескуючи Лутацію по плечу. — А поки що подай нам амфору старого велітернського. Тільки гляди, старого!