Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Замовкни, замовкни ж! — вигукнув Ціцерон. — Ти всіх нас хочеш занапастити! Я нерозумно оспівував подвиги Марія, я захищав на двох процесах моїх клієнтів [21] Клієнт — неповноправний громадянин, який юридично залежав від свого опікуна-патрона. , які не були прибічниками Сулли, і, ясна річ, не здобув цим прихильності колишнього диктатора. Невже ти хочеш, щоб через твої божевільні слова ми пішли за незліченними жертвами його люті? А якщо нас уб'ють, чи позбавимо ми Рим від похмурої могутності тирана? Адже страх кригою сковує у жилах римлян їхню древню кров, тим паче, Суллу справді супроводжують щастя й успіх — і він всесильний…

— Замість називатися Щасливим, ліпше йому іменуватися Справедливим, — відповів Катон уже пошепки, корячись наполегливим умовлянням Ціцерона, і, бурмочучи щось, він помалу заспокоївся.

У цей час андабати розважали народ фарсом — кривавим, похмурим фарсом, учасники якого, всі двадцять злощасних гладіаторів, повинні були розлучитися з життям.

Сулла вже наситився видовищем, він був зайнятий однією-єдиною думкою, що заволоділа ним. Він устав і попрямував туди, де сиділа Валерія, люб'язно вклонився, пестячи її довгим поглядом, якому щосили намагався додати ніжності, покірності, привітності, і запитав:

— Ти вільна, Валеріє?

— Кілька місяців тому мене покинув чоловік, але не з якої-небудь ганебної причини, навпаки…

— Я знаю, — відповів Сулла, на якого Валерія дивилася своїми чорними очима лагідно й закохано.

— А мене, — запитав колишній диктатор після хвилинної паузи, — мене ти полюбила б?

— Всією душею, — відповіла Валерія, опустивши долі очі, і чарівна усмішка відкрила її чуттєві уста.

— Я теж люблю тебе, Валеріє. Мені здається, ніколи ще я так не любив, — вимовив Сулла, і голос його тремтів од хвилювання.

Вони змовкли. Колишній диктатор Риму взяв руку красуні матрони й, палко поцілувавши її, додав:

— За місяць ти будеш моєю дружиною.

І у супроводі своїх друзів він залишив цирк.

На одній із найвіддаленіших вузьких і брудних вулиць Есквіліна, поблизу стародавньої міської стіни часів Сервія Туллія, була таверна, названа ім'ям Венери Лібітіни, яку ототожнювали з Прозерпіною — богинею мертвих, смерті й поховання. Імовірно, таверна так називалася через близьке розташування невеличкого цвинтаря для плебеїв — тут ховали слуг, рабів і найбідніших людей; лише вовки та шуліки справляли по них тризну. Над входом до таверни виднілася вивіска із зображенням Венери, більше подібної до огидної мегери, аніж до богині краси, — очевидно, її малював художник-нездара. Ліхтар, що погойдувався на вітрі, освітлював жалюгідну Венеру, але вона нітрохи не вигравала від того. Все ж цього вбогого освітлення було достатньо, аби привернути увагу перехожих до висохлої букової гілки, прикріпленої над входом до таверни.

Зайшовши крізь маленькі, низькі двері й спустившись по сяк-так покладених каменях, що правили за сходи, відвідувач потрапляв у закопчену вогку кімнату. Праворуч від входу, біля стіни, мерехтіло вогнище, де й готувалися в олов'яному посуді різні страви: традиційна кров'яна ковбаса й незмінні битки. Ніхто не побажав би дізнатися, з чого їх готували. А куховарила у таверні Лутація Одноока, господиня й розпорядниця цього закладу.

Поруч із вогнищем, у невеличкій відкритій ніші, стояли чотири теракотові статуетки, що зображували ларів — заступників домівки. На їхню честь палахкотіла лампада й лежали букетики квітів і вінки.

Біля вогнища стояв невеликий брудний столик і ослін, колись червоного кольору з позолотою. На ньому Лутація сиділа у вільні від обслуговування відвідувачів хвилини.

Уздовж стін, праворуч і ліворуч, були розставлені старі обідні столи, а навколо них — довгі неоковирні лавки й клишоногі ослінчики.

Зі стелі звисала бляшана лампада в чотири ґноти, що розсіювала пітьму у цьому підземеллі. Навпроти вхідних дверей були пробиті ще одні, що вели у другу кімнату, трохи затишнішу за першу. Якийсь не вельми сором'язливий художник задля забави розмалював у ній стіни сороміцькими малюнками. У кутку тьмянів світильник з одним ґнотом, що слабко освічував приміщення. В півмороці виднілися лише підлога і два ліжка.