Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Громадяни, що прийшли на Форум у справах, збиралися там купками. Та лише деякі юрбилися на відкритому просторі — тисячі римлян тіснилися під портиками. Тут упереміж товпилися патриції й плебеї, оратори й діловий люд, городяни й торговці, які обговорювали свої справи. Юрба безупинно вешталася туди-сюди, було гамірно. У глибині головного портика, напроти вхідних дверей, але вдалині від них, висока довга балюстрада відокремлювала частину портика від базиліки й утворювала ніби окреме приміщення, де розглядалися судові позови. Сюди не долинав шум, і оратори могли виголошувати тут свої промови перед суддями. Над колонадою навколо всієї базиліки проходила галерея, звідки зручно було спостерігати за усім, що відбувалося внизу.

Серед люду, що розглядав з верхньої галереї юрбу внизу стояв Спартак, обпершись на мармурові поруччя й підпираючи голову руками, він байдуже споглядав усю цю метушню. На ньому була блакитна туніка й короткий паллій вишневого кольору, прихоплений на правому плечі срібною тонкої роботи застібкою у вигляді щитка.

Неподалік вели жваву бесіду троє громадян. Двоє з них вже відомі нашим читачам: атлет Гай Тауривій і нахабний Емілій Варин. Третій був одним із численних ледарів, що жили за рахунок щоденних подачок якогось патриція. Зазвичай вони називали себе «клієнтами» цього аристократа й супроводжували його на Форумі, у коміції, подавали голос за його бажанням і наказом, возвеличували його, лестили й набридали постійним жебрацтвом.

Тож чоловік, що теревенив у галереї базиліки Емілія з Гаєм Тауривієм і Емілієм Варином, саме й був одним з таких вироджених римлян. Його звали Апулієм Тудертином, бо пращури його прийшли у Рим з Тудера. Він був клієнтом Марка Красса. Усі троє стояли неподалік Спартака й теревенили про громадські справи. Спартак, заглибившись у серйозні й сумні міркування, не слухав їхніх балачок.

Відтоді як фракієць знайшов свою сестру в такому ганебному становищі, першою думкою, першою його турботою було вирвати Мірцу з рук людини, що образила й принизила її. Катиліна із властивою йому щедрістю (цього разу не зовсім безкорисливою) віддав рудиарію решту вісім тисяч сестерціїв, які він виграв того дня у Долабелли. Він хотів допомогти Спартаку викупити Мірцу.

Спартак із вдячністю взяв гроші з обіцянкою повернути їх, хоча Катиліна й відмовлявся від цього. Тож фракієць негайно вирушив до господаря сестри, аби викупити її.

Зрозуміло, господар Мірци непомірно підняв ціну. Він говорив, що Мірца обійшлася йому у двадцять п'ять тисяч сестерціїв (звісно, половину прибрехав), вказував на те, що вона молода, гарна, скромна, і, підсумувавши свої розрахунки, оголосив, що дівчина коштує щонайменше п'ятдесят тисяч сестерціїв. Він заприсягнуся Меркурієм і Венерою Муромською, що не поступиться ні в якому разі.

Годі й уявити розпач гладіатора. Він просив, він благав огидного торговця жіночим тілом, але негідник знав, що закон на його боці, тож був непохитний.

Тоді Спартак оскаженів і ледь не задушив мерзотника. Тільки думки про Мірцу, про батьківщину, про таємний план, про справу, яка без нього буде приречена на загибель, стримали його. Спартак спокійно звернувся до звідника, хоча усе ще був блідий і весь тремтів од гніву й пережитого хвилювання:

— То скільки ти хочеш?.. П'ятдесят тисяч?

— Я… більше не хо… чу… ні… чого… заби… райся!.. Заби… райся… до чорта… або я по… кличу… всіх сво… їх… ра… бів!.. — кричав хазяїн заїкаючись.

— Пробач мені, пробач!.. Я розлютився. Бідність усьому виною… любов до сестри… Вислухай мене… Ми домовимось…

— Домовимось з таким, як ти? Ти ж одразу кидаєшся душити людину! — заперечив звідник, ледь заспокоївшись і обмацуючи шию. — Геть! Геть звідси!

Спартаку вдалося трохи заспокоїти негідника, і вони прийшли до такої угоди: Спартак вручить йому відразу дві тисячі сестерціїв, за умови, що Мірцу відведуть в особливе приміщення в будинку й Спартаку буде дозволено жити разом з нею. Якщо через місяць Спартак не викупить сестру, вона знову стане рабинею.

Золоті монети виблискували дуже звабливо, умова була вельми вигідною: хазяїн одержував чистий прибуток, нічим не ризикуючи. І він погодився.

Переконавшись у тому, що Мірцу розмістили у зручній маленькій кімнатці, розташованій за перистилем будинку Спартак попрощався з нею й попрямував у Субуру, де жив Требоній.

Він розповів йому про все, що трапилося, і просив у нього поради й допомоги.