Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Здесь есть возможность читать онлайн «Рафаелло Джованьйолі - Спартак» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Країна мрій, Жанр: Детская проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Спартак: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Спартак»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Італієць Рафаелло Джованьйолі, відомий письменник і учасник руху за об'єднання Італії, був чудовим знавцем римської історії. Його історичний роман «Спартак» присвячений найбільшому повстанню рабів, ватажка якого, людину мужню, сильну тілом і духом, сьогодні знають у всьому світі. Цей роман — про перемоги і поразки, дружбу і зраду, прекрасне кохання.
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
Переказ
Ілюстрації Ольги Воронкової

Спартак — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Спартак», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Місячне сяйво освітило знекровлене обличчя гладіатора, таке ж прекрасне, як і за життя, і маленький солдат, по обличчю якого лилися гарячі сльози, з голосними риданнями притулився вустами до неживого обличчя, зворушливо вкриваючи його ніжними поцілунками. Воїном цим була Мірца. Коли гладіатори були остаточно розгромлені, Мірці вдалося вислизнути від тих, кому її доручив Спартак.

Вона повернулася на місце битви, не сподіваючись побачити живими ні Спартака, ні Арторікса, але в сумній упевненості, що знайде хоча б їхні тіла й попрощається з дорогими їй чоловіками.

— О Спартаку!.. Брате мій!.. — вигукувала дівчина слабким голосом, пестячи й цілуючи обличчя Спартака. — Яким довелось мені побачити тебе! Яке горе! Що зробили вони із твоїм прекрасним тілом! Скільки ран на тобі… скільки крові!..

Дівчина замовкла. Раптом пролунав стогін, він вирізнявся з-поміж інших, у цій похмурій тиші.

— Невже я не побачу більше твоїх очей, якими ти так лагідно дивився на мене? Не побачу більше, любий брате мій, твоєї прекрасної усмішки, яка світлом доброти і ніжності осявала твоє шляхетне обличчя? Не почую більше твого звучного голосу, дорогих мені слів подяки за мої малі турботи про тебе!.. О брате мій… о брате мій… не побачу більше, не почую! О Спартаку, любий брате мій!

У цю хвилину до неї знову долинув стогін.

Дівчина не рухалася, як і раніше цілуючи обличчя бездиханного Спартака. Втретє почувся стогін, і тепер можна було розрізнити слова. Дівчина піднялася, напружуючи слух. Вона почула, як хтось повільно вимовив її ім'я. Тоді вона підхопилася, тремтіння пробігло по всьому її тілу, краплі холодного поту виступили на чолі, очі розширилися від жаху, і вона голосно запитала, сама не знаючи кого, начебто її могли тут почути:

— Іменем богів!.. Хто це?.. Хто кличе мене?

Відповіді не було.

Мірца завмерла нерухомо, погляд її зупинився, ніби вона скам'яніла.

— Мірцо!.. Рідна моя Мірцо!.. — цього разу чітко вимовив хтось.

— Ох! Що ж це? — радісно скрикнула дівчина. — Невже це ти, Арторіксе?

Перестрибуючи через трупи, вона підбігла до того місця, де лежав, потопаючи у власній крові, Арторікс. Обличчя його було бліде й холодне, час від часу він повільно розплющував очі, котрі поволі затуманювала смерть.

Мірца впала перед ним на коліна і, вкриваючи його обличчя поцілунками, кричала:

— О… ти живий… коханий мій, обожнюваний Арторіксе!.. Я врятую тебе… я зігрію тебе своїм подихом… перев'яжу твої рани… перенесу в безпечне місце…

Від дотику палаючих губ і жару поцілунків умираючий отямився й, ледве розплющивши очі, вимовив слабким голосом:

— Вже… ми вже зустрілися? Так… незабаром? Виходить, ми в Елісії, моя люба Мірцо? Але чому… так холодно… в Елісії?..

— Ні, — вигукнула у пориві палкої любові дівчина, пестячи його, — ні, ми не в Елісії… Це я, я, твоя Мірца… ти живий… будеш жити… бо я хочу, щоб ти залишився живий… Мені потрібне твоє життя, адже ти залишишся жити, мій коханий?..

Галл заплющив очі, ніби побоюючись, щоб не зникло це дивовижне видіння. Але палкі поцілунки дівчини розсіяли його дрімоту, і, розплющивши очі, що на мить зажевріли живим вогнем, і обіймаючи слабкими руками шию Мірци, він прошепотів:

— Значить, це правда?.. Я ще живий… і мені даровано… перед смертю… невимовну… насолоду твоїх поцілунків?..

— Так, так, тобі, тобі, мій Арторіксе… але ти не повинен померти… я твоя… твоя… всім серцем.

— О, я помираю щасливим!.. Гез… почув мої благання… — голос Арторікса дедалі слабшав, хвилювання радості виснажили його останні життєві сили.

— Мірцо!.. — вигукнув він, цілуючи дівчину. — Я… помираю…

Дівчина вустами відчула, як затремтіли його губи, і, почувши важкий і хрипкий подих, та зрозумівши, що її коханий згасає, вона прошепотіла:

— Не помирай… почекай мене… помремо разом і разом підемо в Елісій!..

Вона вихопила з піхов меча, що висів на поясі Арторікса, і, не здригнувшись, твердою рукою встромила його собі в сонну артерію, звідки ключем бризнула кров.

— З тобою, — шепотіла вона, міцно обіймаючи коханого юнака, — я помираю, з тобою увійду в обитель блаженних.

— Що… ти зробила?.. — ледве чутно запитав умираючий.

— Я розділяю твою долю… коханий мій…

Удар клинка розрізав найважливішу для життя артерію. Дівчина ще тісніше пригорнула юнака до своїх грудей, і, зливши свої вуста в бажаному поцілунку, після короткої агонії закохані випустили дух.

У цю хвилину два гладіатори, обережно крокуючи полем, підійшли до того місця, де лежав Спартак, і, піднявши його труп, загорнули в широке вовняне покривало темного кольору. Один із них тримав труп за ноги, другий підтримував голову. Не без зусиль винесли вони його з поля бою. Пройшовши понад дві милі, вони вийшли на дорогу, де на них чекав віз, запряжений двома волами. Поклавши на цей сільський віз тіло фракійця, вони прикрили його безліччю мішків із зерном, звалених на землі біля воза, щоб приховати тіло Спартака від сторонніх очей.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Спартак»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Спартак» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Спартак»

Обсуждение, отзывы о книге «Спартак» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x