Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Провівши гладіаторів аж до виходу, фракієць сказав їм на прощання:

— Запам'ятайте — вийти з табору вам треба через декуманські ворота!

Саме в цей момент до нього долинув брязкіт зброї, шум сутички, і він поспішив довідатися, що трапилося.

Те ж саме зробив і Красс, який прийняв рішення востаннє поміряться силами з ворогом. Обидва полководці приводили свої війська в бойову готовність. Спартак, обходячи легіони, звернувся до солдатів з промовою:

— Браття! Цей бій вирішить долю всієї війни. У тилу в нас Лукулл: він висадився в Брундизії і тепер йде проти нас. Помпей загрожує нам з правого флангу: він уже рушив у Самній. Перед нами стоїть Красс. Сьогодні потрібно або перемогти, або померти. Ми знищимо військо Красса й слідом за цим розіб'ємо Помпея, або ж над нами візьмуть гору і всі ми загинемо, як личить хоробрим воїнам, які стільки разів перемагали римлян. Наша справа свята, і вона не загине з нашою смертю. На шляху до перемоги нам доведеться пролити чимало крові, та тільки завдяки самовідданості й жертвам тріумфують великі ідеї. Краще мужня й почесна смерть, аніж ганебне життя. Якщо ми поляжемо на полі бою, то залишимо нащадкам прапор волі й незалежності, залишимо їм у спадщину помсту й перемогу. Браття, перемогти або померти!

Так він говорив. Йому підвели вороного прекрасного нумідійського коня. На цьому красені Спартак їздив більше року і дуже любив його. І от, вийнявши з піхов меча, він устромив його коневі в груди, вигукнувши:

— Сьогодні я не маю потреби в коні. Якщо ми переможемо, я оберу собі будь-якого скакуна серед ворожих коней, а якщо я буду переможений, то він мені більше не знадобиться.

Слова й учинок Спартака показали гладіаторам, що цей бій буде останнім і вирішальним. Голосними криками вони привітали свого ватажка, просячи його подати сигнал до атаки.

За командою Спартака засурмили труби й букцини, подаючи сигнал до виступу.

Легіони Красса здригнулися під страшним напором гладіаторів і змушені були відступити під непереборним шквалом ударів.

Спартак бився в першій лінії, у центрі бою, і показував дива відваги й мужності. Кожний удар його меча вражав ворогів. Щойно Спартак побачив, як ворожі легіони здригнулися й почали відступати, він наказав, аби фанфари третього легіону, у рядах якого він був, просурмили умовний знак Мамілію негайно напасти на лівий чи правий фланг ворожого війська.

Зачувши цей сигнал, Мамілій, котрий перебував у тилу піхоти з вісьмома тисячами вершників, пустив їх галопом, обігнув ліве крило гладіаторів і, вирвавшись уперед більш ніж на дві стадії, помчав щодуху, аби вдарити по римському флангу.

Красс уважно стежив за ходом бою, підбадьорював легіони, що похитнулися. Квінтію він дав наказ іти назустріч ворожим вершникам. У свою чергу, десять із п'ятнадцяти тисяч римських кавалеристів так швидко розвернулися, що Мамілій, який збирався кинутися на правий фланг Красса, зненацька сам наткнувся на ворожу кавалерію і змушений був вступити з нею у кровопролитний бій.

Тоді Муммій підвів чотири легіони до правого флангу гладіаторів і кинувся в атаку. Гранік у відповідь негайно ж вивів два останні резервні легіони і напав на римлян.

Римські легіони почали було безладно відступати під несамовитим наступом гладіаторів, але тоді Красс ввів у бій кілька своїх останніх резервних легіонів і подав знак іншим частинам звільнити бойовище. За чверть години, швидко розступившись, вони дали прохід новим когортам, якими командував сам Красс і трибун Мамерк. Вони кинулися на Спартака і його гладіаторів, ряди яких трохи розладналися під час переслідування римлян, що відступали.

За короткий час правий фланг гладіаторських вершників був перекинутий і зім'ятий. Попри весь досвід і енергію Граніка, небачену мужність і відвагу його воїнів, Муммію таки вдалося обійти неприятеля. Повсталі вже не мали надії на порятунок, їх більше не надихала мрія про перемогу, їм залишилося тільки одне: дорого продати своє життя. Тепер ними керувало тільки бажання помсти. Це вже був не бій, а кривава бійня, люта різанина. Гладіатори були майже повністю оточені, але бій тривав ще добрих три години. На правому і лівому флангах гладіатори відступили. Тільки центр, де хоробро боролися Спартак і неподалік нього Арторікс, ще чинив опір ворогові.

Побачивши, що його здолали, Гранік кинувся в самісіньку гущавину бою, убив одного трибуна, двох деканів і вісім чи десять солдатів, і, простромлений двадцятьма мечами, загинув як герой, яким він був усе життя. Так само хоробро поліг начальник дев'ятого легіону, македонець Еростен.