Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Ти забуваєш, що Помпей вже йде з Самнія зі своїми легіонами і що з дня на день у Брундизії очікують на Лукулла з військами, що боролися проти Мітрідата.

— Присягаюсь богами, велику честь робить Рим гладіаторам! Ви змушені послати проти них усі війська держави, а проте не бажаєте укласти з ними мир!

І після хвилинного мовчання Спартак додав:

— Коли Красс, Помпей і Лукулл із трьомастами тисячами воїнів отримають наді мною гору, то славу за цю чудову оборудку, — якщо перемога над гладіаторами може взагалі принести славу, — доведеться ділити між Лукуллом, Помпеєм і Крассом.

Римлянин кусав губи: фракієць уразив його у найболючіше місце. Опанувавши себе, Красс запитав:

— Які ж ти пропонуєш умови? Я хочу дізнатися їх.

— Армія наша буде розпущена, римський сенат урочисто пообіцяє пощадити всіх моїх товаришів по зброї, всі вони, як ті, хто були колись гладіаторами, так і ті, що гладіаторами не були, будуть відправлені окремими підрозділами в усі школи й цирки Італії. Я і ті деякі з моїх товаришів, що були до війни рудиаріями, а також усі офіцери до центуріонів включно будуть вважатися рудиаріями.

— Я волію розділити славу з Лукуллом і Помпеєм, аніж приймати такі умови.

— А якби ти побажав укласти мир, які були б твої умови?

— Ти й сто вояків твоїх, на твій вибір, отримуєте волю, а інші повинні будуть скласти зброю й віддатися на волю переможця, їхню долю вирішить сенат.

— На таких… — почав був Спартак, але Красс, перервавши його, продовжував:

— Або ж, якщо ти стомився, то залиш їх. Тобі дадуть волю, громадянство, ти отримаєш чин квестора в одній з наших армій. Військо гладіаторів без твого вмілого керівництва прийде в повний розлад і через тиждень буде розгромлене.

Обличчя Спартака спалахнуло. Насупивши брови, він ступив два кроки в напрямку до Красса, і ледве стримуючись, гнівно мовив:

— Дезертирство… Зрада… Таким умовам я віддаю перевагу смерті з усіма моїми побратимами на полі битви.

І, попрямувавши до виходу, він сказав:

— Прощавай, Марку Крассе.

Біля порогу він зупинився і звернувся до римського полководця:

— Чи побачу я тебе в першому бою?

— Побачиш.

— Чи поборешся ти зі мною?

— Я поборюся з тобою.

— Прощавай же, Крассе.

— Прощавай.

Спартак підхопився на коня й галопом поскакав у табір.

По приїзді він негайно ж наказав знятися з табору, перейти вбрід річку Брадан і тримати курс у напрямку Петилії. Пізно вночі він там отаборився. На світанку розвідники привели до нього полоненого римського декуріона, який на чолі загону кавалерії мчав до Красса. Його надіслав із Брундизія Лукулл, військо якого вже прибуло в порт на кораблях, призначених для його перевезення, юнець їхав до претора Сицилії сповістити його про виступ Лукулла в Брундизії для зустрічі з гладіаторами.

Спартак втратив будь-яку надію на порятунок. Відтепер вихід був лише один: бій із Крассом і перемога над ним. Уся справа гладіаторів залежала від результату цього бою. Він вийшов з Петилії, повернувся до берегів Брадана і, прибувши туди ввечері, розбив намети на відстані однієї милі від лівого берега й за вісім миль від того місця, де стояв табором напередодні й куди вже кілька годин як стятися війська Красса.

Уночі Красс перекинув своє військо на лівий берег річки й наказав розбити табір усього лише за дві милі від табору гладіаторів.

На сході сонця чотири римські когорти вже заходилися було поглиблювати рів навколо свого табору, аж раптом три когорти гладіаторів, які ходили в ліс по дрова, побачили римлян. Гладіатори кинули в'язки хмизу й дров, які несли на спині, і хоробро кинулися на римлян. Несподіваний напад і крики соратників змусили всіх римських солдатів, намети яких були поблизу, вибігти за вал і кинутися на ворогів. Гладіатори ж, що перебували у своєму таборі, зачувши дзенькіт і брязкіт зброї, піднялися на вал і, побачивши, що їхні товариші ведуть бій із римлянами, вибігли з табору, кинулися на них, і почався запеклий бій.

Спартак у цю хвилину згортав папірус із відповіддю для Валерії. Він запечатав сувій, приклавши до воску подарований нею медальйон, який завжди висів у нього на шиї, передав сувій одному із трьох її гінців, які стояли тепер у наметі фракійця в очікуванні на його розпорядження, і сказав:

— Доручаю усім вам цей лист до вашої любої пані…

— Ми так само любимо й тебе, — перервав Спартака гладіатор, прийнявши від нього лист.

— Дякую вам, дорогі мої брати, — відповів фракієць і, продовжуючи розмову, сказав: — Поїдьте далекими крутими стежками, будьте пильні вночі і вдень та передайте їй цей лист. Якщо з одним із вас трапиться якесь лихо, нехай лист візьме інший, зробіть усе можливе, аби тільки він потрапив до її рук. Тепер рушайте і нехай супроводжують вас боги!