Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— О Спартаку! Ти не встигнеш на допомогу!.. Ти навіть не встигнеш помститися за нас!.. Що ж із тобою станеться, коли ти побачиш загибель тридцяти тисяч твоїх мужніх товаришів?

Він підніс ліву руку до очей, рішуче обтер сльози й, звернувшись до своїх контуберналів, серед яких від початку бою не було Евтибіди, сказав своїм спокійним, гучним голосом:

— Брати! Прийшла наша черга помирати!

Схопивши свого меча, обагреного кров'ю римлян, він пришпорив коня й кинувся на маніпул піших ворогів, які оточили вісім чи десять важко поранених гладіаторів. Піднявши свого важкого меча, Крікс вигукнув громоподібним голосом:

— Агов, хоробрі римляни, ви завжди сміливі, коли вас троє проти одного! Тримайтеся, іду на смерть!

Крікс і четверо його контуберналів валили на землю, топтали конями й били мечами римлян, які, попри те, що їх було вісімдесят або дев'яносто, ледве захищалися від граду могутніх ударів. Ряди легіонерів-латинян розладналися і відступили, але до них приєднувалися нові товариші і вони дедалі тісніше замикали в кільце цих п'ятьох сміливців, коні яких вже впали, простромлені мечами, а вершники з нечуваною люттю билися тепер пішими. Незабаром римляни сотнею ударів прикінчили гладіаторів. Упав і Крікс, тіло якого всуціль було вкрите ранами. Падаючи, він обернувся й простромив своїм мечем римлянина, що ранив його в спину. Але клинок залишився в грудях легіонера: у Крікса вже не було сил витягнути його. Вражений у груди стрілою, він тихо вимовив:

— Нехай усміхнеться тобі, Спартаку… перемога й…

Вуста його зімкнулися, і в цю мить інший легіонер, метнувши дротик у його поранені, закривавлені груди, крикнув:

— А поки що задовольняйся поразкою. Смерть тобі!

— Клянуся ларами й пенатами, — вигукнув один з ветеранів, — скільки я боровся під керівництвом Сулли, а ніколи не бачив такої живучої людини!..

— Такого сильного й безстрашного воїна я не бачив навіть при Марії, коли ми боролися проти тевтонів і кимврів, — додав інший ветеран.

— Та хіба ви не бачите, клянуся Марсом! — сказав третій легіонер, указуючи на трупи римлян, які купами лежали навколо Крікса. — Подивіться, скільки він знищив наших, хай поглине його душу Ереб!

Так закінчився бій біля гори Гарган, що тривав три години: римлян загинуло десять тисяч, а гладіаторів — тридцять тисяч.

Тільки вісімсот із них, здебільшого поранених, було взято у полон. Красс наказав розіпнути їх на хрестах уздовж дороги, якою римляни збиралися пройти вночі. Незабаром після полудня Красс розпорядився сурмити збір, щоб легіони й когорти були готові вирушити ще до півночі.

Весь день і всю ніч Спартак у невимовній тривозі чекав контуберналів Крікса зі звістками про пересування римлян — ніхто не з'явився. На світанку він надіслав двох своїх контуберналів, кожного із сотнею вершників у бік Сіпонта, наказавши їм негайно привезти відомості про ворога й про Крікса, більше того, його солдати узяли продовольства лише на три дні й по закінченні цього строку залишилися б без їжі.

Коли перший контубернал Спартака прибув у табір під Сіпонтом, він, на превеликий подив, побачив, що гладіаторів там уже немає. Не знаючи, що робити, він вирішив дочекатися прибуття другого контубернала й порадитися з ним, як їм варто вчинити. Однак обидва вони не розсіяли сумнівів й нерішучості, як раптом побачили, що в напрямку табору на змилених конях мчать вершники. Це були контубернали, послані Кріксом до Спартака при першій же появі римлян. Ґрунтуючись на повідомленні Евтибіди, Крікс припускав, що Спартак вже давно прямує до Сіпонта, тож хотів, щоб фракієць прискорив перехід.

Легко зрозуміти, у якому стані були контубернали, коли вони зрозуміли зрадницький задум Евтибіди й те жахливе становище, в якому опинився Крікс. За цих обставин їм залишалося одне: щодуху мчати й попередити Спартака. Так вони й вчинили. Та коли вони прибули у те місце, де гладіатори Спартака стояли в засідці, битва біля гори Гарган уже добігала кінця.

— О, іменем богів пекла! — загарчав Спартак і сполотнів, дізнавшись про мерзенну зраду, страшні наслідки якої він зрозумів миттєво. — У похід, негайно в похід, до Сіпонта!

Сідаючи на коня, він підізвав Граніка й надривним голосом мовив:

— Тобі я доручаю вести форсованим маршем всі вісім легіонів: нехай у кожного виростуть крила на ногах… Це день великого нещастя для нас… нехай у кожного серце буде твердим, як криця… Летіть… летіть… Крікс гине!.. Брати наші гинуть тисячами… Я йду до них на допомогу, помчуся попереду вас із кавалерією… Іменем всього для вас святого — летіть, летіть!..