Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Всю наступну ніч Спартак, не шкодуючи коней, мчав крутими стежками і, минувши Гердоній, попрямував в Аскул Апулійський, куди й прибув опівдні наступного дня, вкрай загнавши коней дванадцятигодинною безперервною скачкою. Гладіатори отаборилися за Аскулом Апулійським.

А опівночі сорок тисяч гладіаторів знялися з табору й пішли на Мінервій.

Тут вони дозволили собі трохи відпочити й негайно ж вирушили до Венусії, куди прибули присмерком, втомлені й змучені після довгого і важкого переходу.

Наступного дня Спартак повів гладіаторів на вершини найближчих гір. Там фракієць пояснював, що їм доведеться терпіти холод та інші незручності, щоб Красс не міг досягти їх і завдати поразки.

Тим часом римський полководець швидкими переходами дійшов до Арп, потім через Канни й Канузій дійшов до Руби. У листі сенату він повідомив про свою перемогу, перебільшуючи її значення. Він запевняв сенат, що гладіатори занепали духом і відступають у Луканію, де він має намір оточити їх двома своїми арміями й розбити наголову.

Спартак дав два дні відпочинку своїм військам, потім послав вершників зібрати відомості про ворога й ще через два дні, одержавши точні дані, уночі вийшов з Венусії й, пересуваючись день і ніч, прибув у Руби, де, ретельно переховуючись у лісі, дозволив своїм солдатам тільки шестигодинний відпочинок. Опівдні він напав на Красса, який думав, що Спартак перебуває у Венусії. Фракієць з люттю атакував Красса, розбив у тригодинному бою його легіони й змусив їх безладно відступити до Андрії. Римляни втратили шість тисяч вояків, у полон гладіатори взяли три тисячі.

Через вісім годин Спартак рушив до Гравіни, прямуючи у Метапонт. Він наказав повісити уздовж дороги дві тисячі шістсот римських легіонерів, узятих в полон. Чотирьомстам солдатам, найвідомішим патриціям, він дарував життя. Одного з них він відпустив на волю й просив розповісти Крассу про те, як Спартак вчинив з полоненими, наслідуючи жорстокий приклад римського полководця. Він звелів йому запевнити Красса, що гладіатори й надалі будуть так чинити. Крім того, він доручив цьому молодому патрицію, якого направляв до Красса, запропонувати йому від імені Спартака сто із чотирьохсот полонених легіонерів, що залишилися в таборі гладіаторів, в обмін на грекиню Евтибіду, яка, як він був упевнений, переховувалася в таборі римлян.

Через чотири дні він прибув у Метапонт і звідти рушив у Тури, взяв місто приступом й осів у ньому. Тут він вирішив затриматися на якийсь час, аби набрати й навчити нові легіони рабів.

Не минуло й тижня, як він зібрав понад шістнадцять тисяч рабів, яких поспіхом заходився навчати військової справи. Потім, відібравши по дві тисячі вояків од кожного зі своїх восьми легіонів, він утворив з них чотири нових легіони, довівши в такий спосіб число легіонів до дванадцяти. А шістнадцять тисяч новачків розподілив рівномірно між всіма легіонами. Отже, у кожному легіоні виявилося по чотири тисячі сімсот солдатів. Загальна чисельність воїнів знову сягала п'ятдесяти шести тисяч піших солдатів і восьми тисяч вершників.

Щойно Спартак перешикував своє військо, він вивів його з Туріїв, розташував кільцем біля міста на широкій долині й наказав спорудити посеред кола височенне багаття, на яке звелів покласти тіло Крікса, змащене пахощами.

Сюди Спартак наказав привести трьохсот римських полонених. Половина з них була в одязі фракійців, а половина в одязі самнітів. Він наказав їх поставити перед собою. Сам же він, блідий, збуджений, стояв в імператорському вбранні на підвищенні поруч із багаттям, де спочивало тіло Крікса.

Обличчя молодих римлян були бліді від сорому, деякі мовчки плакали від розпачу й злості.

— Отже, шляхетні юнаки, — з гірким сарказмом сказав Спартак, — ви вихідці з найвідоміших римських родин, предки ваші прославили своє ім'я знаменитими розбоями, шляхетним зрадництвом, грабунками, обманами та мерзенностями, скоряючи народи, спалюючи міста. На сльозах, на крові, на різанині народів вони возвеличили безсмертне місто Рим. І от, шляхетні юнаки, ви відреклися від азіатської розманіженості вашого хтивого міста, взяли мечі у свої пещені руки, занадто для них важкі, і вирушили боротися проти мерзенних і ницих гладіаторів, яких ви вважаєте не розумнішими за тварин. Шляхетні юнаки, в амфітеатрах і цирках вашої прекрасної батьківщини ви насолоджувалися кривавими боями, у яких брали участь ми, гладіатори, бідні дикі звірі в людській подобі. Ви весело сміялися, вас тішили сміховинні криваві сутички сліпих андабатів. Опускаючи вниз великий палець, ви вимагали шаленими криками смерті ретиарія, убитого мечем мирмилона. Тепер дайте й ви нам доказ своєї прославленої доблесті, розважте хоч раз тих, хто вже стільки років розважає вас: боріться один із одним, убивайте один одного й помріть гідно біля багаття цього бідного й нищого гладіатора, чия мерзенна й проклята душа бажає знайти мир і спокій, а тому вимагає шляхетної й найчистішої крові римлян.