— Якщо ти тут, аби розставити мені сіті, — суворо сказав він, — попереджаю: ти помилилася, я не Клодій, не Вариній і не Анфідій Орест…
— Це не заважає й тобі бути дурником, бідолашний Марку Крассе, — відповіла грекиня із зухвалою посмішкою, кинувши на претора швидкий і злостивий погляд. — Ти найбагатший, — продовжувала вона після хвилинного мовчання, — але аж ніяк не найрозумніший з римлян.
— Чого ти хочеш?.. До чого хилиш?.. Говори хутчіш. Евтибіда з хвилину помовчала, з глузливою посмішкою дивлячись на римського претора, а потім мовила:
— О Юпітере Олімпійський! Я принесла йому перемогу й ніяк не думала, що мене так приймуть! Роби добро людям. А вони вже віддячать вам, клянуся богами!..
— Скажеш ти нарешті, навіщо прийшла? — нетерпляче вимовив Красс, як і раніше підозріливо дивлячись на неї.
Тоді Евтибіда пояснила Крассу причини своєї невгасимої ненависті до Спартака. Розповіла про розгром десяти тисяч германців, про те, як після цього бою вона здобула славу хороброї войовничої діви і безмежну довіру гладіаторів. Вона закінчила свою промову запевненням, що цю довіру і посаду контубернала Крікса вона бажає використовувати лише з метою допомогти римлянам захопити військо гладіаторів, розділене тепер на дві частини, і забезпечити римлянам блискучу й рішучу перемогу.
Красс вислухав Евтибіду дуже уважно, не зводячи з неї пильного погляду, і, коли вона стихла, повільно й спокійно сказав їй:
— А може, вся твоя балаканина — не що інше, як пастка: ти хочеш затягти мене в сіті, розставлені Спартаком. Га? Що ти на це скажеш, красуне Евтибідо? Хто мені поручиться за щирість твоїх слів і намірів?
— Я сама. Віддаю своє життя у твої руки: от застава правдивості моїх обіцянок.
Красс, здавалося, міркував про щось і за хвилину сказав:
— А може, і це теж військова хитрість?.. Може, життя тобі не дороге й ти приносиш його у жертву заради торжества справи цих злиденних рабів?
— Клянуся твоїми богами, Крассе, ти занадто недовірливий. Це вже нерозумно.
— А чи не думаєш ти, — повільно вимовив претор Сицилії, — що краще бути надто недовірливим, аніж занадто наївним?
Евтибіда нічого не відповіла, лише подивилася на Красса, і в погляді її було чи то глузування, чи то бажання про щось дізнатися. Помовчавши трохи, вона сказала:
— Хто знає? Можливо, ти й правий. Хай там як, вислухай мене, Марку Крассе. Я користуюся цілковитою довірою Спартака, Крікса й інших вождів гладіаторів. Я знаю, що замислив проти тебе проклятий фракієць.
— Ти кажеш правду? — запитав Красс напівсерйозно, напівіронічно. — Що ж він замислив? Послухаємо.
— Завтра серед білого дня, так щоб до тебе якомога швидше досягли чутки, два корпуси під керівництвом Граніка й Арторікса — вісім легіонів і вершники, усього сорок тисяч вояків — під керівництвом Спартака вийдуть із Сіпонта й рушать до Барлетте ніби з наміром вирушити у край пі-центів. Крікс із корпусом солдатів залишиться в Сіпонті, розпустивши серед мешканців чутки, що він відділився від Спартака через непримиренні розбіжності між ними. Щойно тобі стане відомо, що Спартак пішов, ти, звичайно, нападеш на Крікса, але тільки-но між вами зав'яжеться бій, Спартак, що сховається зі своїм військом у лісах уздовж дороги від Сіпонта до Барлетти, швидко повернеться, нападе на тебе з тилу, і все твоє хоробре військо буде розбите вщент…
— О! — вигукнув Красс. — От у них який план!..
— Так.
— Побачимо, чи потраплю я у пастку.
— Без мого попередження, повір мені, Крассе, ти потрапив би обов'язково. Чи хочеш не лише уникнути їхньої пастки? Чи хочеш упіймати їх у ті самі тенета, які вони розставлять тобі? Хочеш розбити й остаточно знищити тридцять тисяч легіонерів Крікса, а потім напасти на Спартака, маючи майже вдвічі більше сил, аніж у нього?
— Ану ж бо! Що мені треба зробити?
— Піди звідси завтра до світанку й прямуй у Сіпонт. Ти прийдеш туди, коли Спартак буде на відстані п'ятнадцяти-двадцяти миль від міста. Він чекатиме від мене відомостей про твоє просування (це відповідальне доручення буде довірене мені) і повідомлень про те, що ти перебуваєш в дорозі й незабаром потрапиш у пастку, а натомість я скажу йому, що ти й не думав зніматися з табору. Потім я повернуся до Крікса і скажу, що Спартак наказав йому вирушати до гори Гарган і у випадку, якщо ти нападеш на нього, захищатися. Щойно Крікс відійде далі від Сіпонта й буде підходити до гори Гарган, ти нападеш на нього і встигнеш розбити його, перш ніж устигне підійти Спартак.
Читать дальше