Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Красс із подивом слухав промову підступної жінки, яка просто мистецьки викладала довершений план воєнних операцій, можливо, набагато кращий, аніж він міг би вигадати сам.

Довго дивився Красс на куртизанку, щоки якої палахкотіли яскравим рум'янцем від сильного збудження, і раптом вигукнув:

— Клянуся Юпітером Визволителем, ти страшна жінка!

— Такою мене зробили чоловіки, — з запалом відповіла Евтибіда й, затнувшись, додала з гіркою усмішкою: — Облишмо це. Що ти скажеш про мої плани й розрахунки?

— У найстрашніших глибинах Ереба не вигадали б нічого більше жахливого, кривавого й витонченого. Але повторюю: я не вірю тобі й не покладаюся на тебе…

— Гаразд, вислухай мене. Виступи завтра з табору за дві чи три години до полудня, відправ уперед розвідників і прямуй до Сіпонта — чим ти ризикуєш? Якщо я, скажімо, зрадила тебе, у найгіршому разі ти опинишся перед усім військом Спартака. А хіба ти не хотів би вступити з ним у рішучий бій?

Красс відповів після нетривалих роздумів:

— Добре… Я вірю тобі… точніше, хочу вірити. Обіцяю, якщо все піде саме так, як ти спритно й розумно замислила, я щедро винагороджу тебе, і ще більшу нагороду ти отримаєш від сенату, коли я повідомлю про важливі послуги, надані тобою йому й народу римському.

— Що мені ваші нагороди? Що мені народ римський? — сказала грекиня збудженим голосом, кинувши на Красса злісний і презирливий погляд. Очі її блищали від обурення й гніву. — Я прийшла запропонувати тобі перемогу, але не заради римлян і не заради тебе — це моя помста. Чи можеш ти уявити цю божественну, невимовну втіху, яку я відчую, коли зроблю ворога нещасним?! Його сльози, його кров! Яка це насолода! Аби тільки я змогла стати коліном на груди помираючого Спартака серед загиблих його співтоваришів, почути його передсмертний хрип на полі, всіяному трупами! Навіщо мені твої дарунки, для чого нагорода сенату?

Куртизанка була бліда, її очі гарячково блищали, губи тремтіли, низьким, зловісним голосом промовляла вона ці слова, у яких лунали ненависть і спрага крові, риси її спотворилися, вигляд її був жахливий. Красс відчув до неї відразу його тілом пробігло тремтіння, наче від раптового страху.

Однак Красс, серйозно задумавшись над результатом війни, вирішив не бути педантичним у виборі засобів, які могли привести його до перемоги. Евтибіда підхопилася на коня й тихенько виїхала з римського табору. Потім вона пустила коня клусом і попрямувала у табір гладіаторів.

На світанку Красс наказав знятися з табору й, виславши вперед п'ять тисяч вершників, дав їм вказівку обережно просуватися на відстані трьох миль від колони легіонів і обстежити околиці, аби уникнути якої-небудь несподіваної небезпеки або засідки. Після сходу сонця він попрямував до Сіпонта. Рухались повільно, аби уникнути пастки чи ж просто не бажаючи стомлювати військо на випадок раптової зустрічі з ворогом.

Тим часом Спартак вирушив з вісьмома легіонами й кавалерією до Барлетте. Крікс зі своїми шістьма легіонами залишився в Сіпонті й околицями поширилась чутка, що військо повсталих через суперечку між Спартаком і Кріксом розділилося на дві частини: одна частина вирішила напасти на римські легіони, що отаборилися біля Арп, а друга вирішила йти через Беневент на Рим.

Чутка і справді була, тож про це розвідники негайно доповіли Крассу.

«Поки що слова Евтибіди справджуються, — подумав про себе провідник римлян. — Це гарна ознака».

Так воно й було насправді.

Наступної ночі, коли війська Красса влаштували засідку в лісистих ущелинах Гарганських гір, що за чотири милі від Сіпонта, Евтибіда щодуху мчала до Барлетте з наказом Крікса передати Спартаку, що ворог вийшов з Арп і потрапив у засідку, нехай Спартак негайно повертає до Сіпонта.

Грекиня постала перед Спартаком, що ховався з усіма своїми легіонами в заростях уздовж дороги від Сіпонта до Барлетти. Він із тривогою запитав її:

— Ну як?

— Красс ще не вирушив з Арп. Хоча він і відправив розвідників до Сіпонта, але наші вивідувані повідомили Кріксові, що римські легіони й не думають зніматися з табору.

— Клянуся богами, — вигукнув фракієць, — цей Красс розумніший і хитріший, аніж я припускав!

Він на хвильку замислився і звернувся до Евтибіди:

— Повернися до Крікса та передай йому, щоб він не знімався з табору, хай там що. Якщо ж з'явиться Красс і нападе на нього, то, щойно почнеться бій, нехай Крікс відправить до мене трьох контуберналів, по одному з проміжками в чверть години, щоб попередити мене: принаймні один із трьох доїде. Дивно. Мені здається, що це небажання Красса скористатися доброю нагодою розбити мене й Крікса окремо — погана ознака для нас.