Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Звідки в тебе такі підозри? Яка причина цього незрозумілого ставлення до мене? Чим я скривдив тебе?.. У чому я завинив перед тобою особисто або перед нашою спільною справою, якій я присвятив усе своє життя?

— Скривдив… завинив… та, власне кажучи… ні… по правді сказати, ти нічим не скривдив мене… ні в чому не завинив перед усіма нами… Навпаки, ти досвідчений, гарний полководець… ти це не раз довів… Тебе завжди супроводжував успіх, ти багаторазовий переможець… Юрби гладіаторів, що прийшли до тебе, ти підняв до рівня дисциплінованого війська, що вселяє страх ворогам… Що й казати… мені немає на що скаржитися…

Так відповідав Еномай, і мова його, спочатку груба й зарозуміла, помалу, непомітно для нього самого, стала м'якою, покірною. Завершив він зовсім іншим тоном, лагідним і дружелюбним.

— Але чому ж ти раптом так змінив ставлення до мене? Адже я завжди тільки й думаю про благо і про перемогу гладіаторів. Я нічого не робив і не домагався звання верховного полководця, хоча мене не раз обирали. З усіма своїми побратимами, а з тобою передусім, я завжди жив у дружбі й поводився, як щирий друг.

Так говорив Спартак, і його шляхетне обличчя висловлювало сум і прикрість.

— Стривай, Спартаку, не треба так говорити, не дивися на мене такими очима! — сердито бурмотів Еномай, однак у голосі відчувалося, що він розчулений і ледве стримує своє хвилювання. — Я ж не говорив… У мене й у думках не було… Я не хотів сказати… О, пробач, Спартаку, пробач мені… ти не людина, ти напівбог!..

— Ні… я найщасливіший з людей, бо в тобі я знову знайшов свого брата! — вигукнув розчулений фракієць, відкриваючи обійми Еномаю, що рвучко кинувся до нього.

— Ох, Спартак, Спартак… я люблю тебе й поважаю ще дужче, аніж колись!

Обидва мовчали, з'єднавшись у братніх обіймах. Першим звільнився з обіймів Спартак і голосом, у якому ще відчувалося пережите хвилювання, запитав германця:

— Тепер скажи мені, Еномаю, навіщо ти прийшов до мене?

— Я?.. Але… та я вже й не знаю… — відповів германець спантеличено. — Для чого згадувати?.. Нема про що говорити!

Він замовк на мить, а потім жваво додав:

— Якщо я вже прийшов, і ти, певно, вважаєш, що прийшов попросити тебе про щось, то я прошу тебе, щоб я й мої германці зайняли найнебезпечніші позиції в майбутньому бою з консулом Лентулом.

Спартак подивився на нього лагідно, з любов'ю й вигукнув:

— Ти вірний собі! Так само хоробрий, як і чесний!.. Будеш боротися на найнебезпечнішій ділянці.

— Ти обіцяєш це?

— Так, — відповів Спартак, простягаючи Еномаю руку, — ти ж знаєш, що в моїй душі немає місця неправді та страху.

Ось так розмовляючи, Еномай пішов із Преторія разом зі Спартаком, який хотів провести його до наметів германців.

Не встиг Спартак відійти від преторського майданчика, як його наздогнав Арторікс, якого ватажок гладіаторів три дні тому відправив на чолі тисячі вершників на розвідку в напрямку Реати зібрати відомості про військо Геллія. Довідавшись, що Спартак щойно пішов з Еномаєм, Арторікс пішов слідом за ними й наздогнав їх біля наметів германських легіонів.

— Привіт тобі, Спартаку! — сказав він. — До Геллія прийшла частина його кавалерії. Вони вже виступили з Анагнії і йдуть у Карсеоли, а завтра ввечері вирушать звідти в Реату й нападуть на тебе не пізніше ніж за п'ять днів.

Спартак замислився, а потім сказав:

— Завтра ввечері вирушимо в напрямку Камерина. Прийдемо туди післязавтра, за кілька годин до полудня після десятигодинного переходу. Цілком імовірно, Лентул прибуде туди післязавтра ввечері, найпізніше — четвертого дня вранці. Його військо прийде втомленим, а ми на той час уже відпочинемо й зі свіжими силами кинемося на Геллія. Ми обов'язково переможемо. Після цього ми безперешкодно продовжимо свій шлях до Альп. Що ти про це думаєш, Еномаю?

— Чудовий план, гідний великого полководця, — відповів Еномай.

Коли Спартак відпустив Арторікса, германець запросив друга до себе в намет і посадив за стіл разом зі своїми контуберналами, серед яких не вистачало тільки Евтибіди: у неї було надто багато підстав не з'являтися на очі Спартаку.

У дружній бесіді швидко минали години, і вже настала ніч, коли Спартак вийшов з намету Еномая. Германець, що вже встиг захмеліти від надмірної дози вина, хотів було провести Спартака до преторського майданчика, та фракієць не дозволив йому цього, і, лише поступаючись перед проханням контуберналів Еномая, Спартак дозволив їм провести його до преторського намету.