Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Отже, гладіатори розбили табір біля Аскула. Наступного ранку Спартак виїхав на чолі тисячі вершників для огляду околиць. Він їхав один поперед свого загону, занурений у глибокі й невеселі роздуми. Про що він думав?

Відтоді як Евтибіда стала коханкою Еномая, германець ставав дедалі похмуріший і не раз демонстрував, що в нього більше немає колишньої любові й поваги до Спартака. На останній нараді воєначальників у таборі під Гнатією, після звістки про відмову Катиліни стати на чолі війська гладіаторів, лише Еномай висловився проти ухваленого рішення відійти за Альпи й кожному повернутися у свою країну. Всупереч пропозиціям Спартака, він ужив стосовно нього грубі й різкі вислови, вимовляв якісь загадкові й загрозливі фрази, бурмотів щось про нестерпний деспотизм, про гордовитість, зловживання владою, яких більше неможливо терпіти, про рівноправність, заради завоювання якої гладіатори взялися до зброї. Він заявляв, що нині це порожній звук через диктаторську владу, під яку гладіатори підпали, що вже годі підкорятися їй. Хвала богам, вони вже не діти, які бояться різки наставника!

Спартак схопився з місця, розгніваний безглуздою витівкою германця, потім знову сів і заговорив дружньо й лагідно, намагаючись заспокоїти дорогу йому людину. Але Еномай, побачивши, що Крікс, Гранік та інші воєначальники на боці Спартака, осатанілий покинув нараду своїх соратників.

Фракійця дуже турбувала поведінка Еномая: протягом декількох днів він уникав зустрічей зі Спартаком, а якщо вони випадково зустрічалися, зніяковіло мовчав, ухиляючись від пояснень, які Спартак хотів од нього почути.

А сталося ось що: під впливом Евтибіди Еномай став зухвалим і дратівливим, але коли опинявся віч-на-віч із фракійцем, весь гнів його згасав перед добротою, сердечністю і простотою Спартака, що не зраджувала йому й у дні його величі. Чесна совість германця повставала проти злостивих вигадок грекині. При зустрічі з великим воїном він відчував сором і змушений був визнати його перевагу. Він завжди любив і поважав Спартака, тож і нині не міг ставитися до нього вороже.

Спартак дошукувався й ніяк не міг знайти причини цієї раптової зміни в Еномаї, до якого відчував щиру глибоку прихильність.

Евтибіда, перетворивши Еномая на лагідне, слухняне ягня, зуміла оповити надійною таємницею свій злочинний зв'язок з воєначальником-германцем, і шляхетному Спартаку навіть не спадало на думку, що причина криється у підступних хитрощах і темних інтригах куртизанки, у які вона надзвичайно спритно втягла Еномая. Щойно Спартак, сумний і замислений, повернувся з поїздки околицями Аскула, він пішов у свій намет і наказав одному з контуберналів покликати до нього Еномая.

Контубернал вирушив виконувати наказ ватажка, а Спартак поринув у свої думки. Контубернал згодом повернувся і доповів:

— Я зустрів Еномая, він сам ішов до тебе. Так от, він вже тут.

І контубернал відійшов убік, щоб пропустити Еномая. Той, насупившись, підійшов до Спартака.

— Привіт тобі, верховний вождю гладіаторів, — почав він. — Мені треба поговорити з тобою й…

— Я теж хотів з тобою поговорити, — урвав його Спартак і зробив знак контуберналу, щоб той вийшов. Потім він м'яко і лагідно звернувся до Еномая:

— Привіт тобі! Ласкаво просимо, брате мій, Еномаю, говори, що ти хотів сказати мені.

— Я хотів… — вимовив з погрозою та презирством у голосі германець. — Я стомився, і мені набридло бути іграшкою… твоїх примх… Якщо бути рабом… то я волію бути в рабстві у римлян… я хочу воювати, а не прислужувати тобі… — і він опустив очі долі.

— Ох, клянуся блискавками Юпітера! — вигукнув Спартак, розпачливо сплеснувши у долоні. — Ти збожеволів, Еномаю, і…

— Клянуся чудовими косами Фреї! — увірвав його германець і, піднявши голову, подивився на Спартака своїми маленькими блискучими очима. — Я поки при своєму розумі.

— Хай допоможуть тобі боги! Про які примхи ти говориш? Коли це я намагався тебе або кого іншого з наших товаришів по нещастю і зброї перетворити на іграшку?

— Я цього не кажу… і не знаю, чи ти… — плутано відповів Еномай, знову опустивши очі. — Не знаю, чи ти… але тільки знаю, що зрештою я теж людина…

— Розумію! Чесна, мужня й хоробра людина! Таким ти був завжди й таким можеш бути у майбутньому, — сказав Спартак, спрямувавши погляд на Еномая, ніби бажаючи прочитати найпотаємніші його думки. — Але який стосунок має сказане тобою до того, про що ти хотів поговорити зі мною? Коли ж це я ставив під сумнів твій авторитет у нашім таборі? Як ти міг подумати, що я не віддаю тобі належного? Адже твоя хоробрість, твоя сміливість вселяють повагу кожному, хто тебе хоч трохи знає! Як же ти міг так подумати про мене?