Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Помізкувавши трохи, галл вирішив вийти зі скрутного становища й прискорив кроки в надії на те, що Метробій опинився тут випадково й не впізнав його. У найгіршому разі він сподівався, загубившись у юрбі, зникнути з поля зору переслідувача.

Здавалося, доля захищала Арторікса. Біля входу в будинок якогось патриція юрбилися його клієнти. Кожний тримав у руці по свічці: з нагоди свята сатурналій вони, відповідно до звичаю, принесли ці свічки в дарунок сенаторові — хазяїнові цього дому і своєму патрону.

Арторікс добіг до цієї юрби клієнтів. Працюючи ліктями, він протиснувся в неї і пробрався в будинок патриція. Воротареві, що запитав у нього, навіщо й куди він іде, Арторікс відповів, що хоче запропонувати хазяїнові дому дати виставу для його клієнтів і таким чином сенатор віддячить їм за принесені йому дарунки.

Воротар пропустив фокусника разом із клієнтами свого пана. Арторікс, добре знайомий з розташуванням будинків заможних римлян, зазвичай побудованих на один лад, негайно ж пробрався у внутрішній двір, посередині якого стояв жертовник з вівтарем для лаврів, і пошукав, чи немає іншого виходу, через сад. Вихід і справді виявився. Скориставшись метушнею, що панувала в будинку через сатурналії і ще більше зросла із приходом юрби, він прокрався до парадної зали, потім пройшов довгим коридором у сад, а звідти — до воріт. Другому воротареві він розповів, що дав виставу у присутності його пана й тепер поспішає у своїх справах, тому він дуже просить випустити його через садову хвіртку бо біля головного входу юрбиться дуже вже багато народу. Воротар, відчинивши хвіртку, випустив фокусника, проводжаючи його привітною усмішкою. Арторікс опинився в провулку, що виходив на Нову вулицю. Сутеніло, тож Арторікс вирішив якомога швидше вийти з міста через найближчі ворота. Він спустився найкоротшим проїздом до Нової вулиці, що вела від Великого цирку до ріки, і опинився на чудовій набережній, прокладеній по лівому березі Тибру, від Флументанських до Потрійних воріт. Арторікс негайно ж повернув ліворуч до найближчих, Потрійних воріт. Вулиця була безлюдна. Фокусник ішов швидко й зустрів лише декількох громадян, що поспішали в цирк і на Форум.

Не встиг Арторікс пройти й триста кроків вулицею, як почув позаду чиїсь квапливі кроки. Він зупинився на мить, прислухався — кроки наближалися. Тоді він засунув праву руку за каптан і, витягнувши звідти кинджал, швидко рушив далі.

Але той, хто йшов за ним, певно, намагався наздогнати його. Кроки наближалися. Тоді, скориставшись поворотом вулиці, галл зупинився біля одного зі старих дубів над дорогою, сховався за товстий його стовбур і затамував подих: він хотів переконатися, чи був це Метробій, чи ж якийсь громадянин, що поспішав у своїх справах. Незабаром фокусник почув важке дихання людини, що наближалося, і побачив… Метробія.

Не бачачи більше перед собою Арторікса, Метробій зупинився і, роззирнувшись навколо, мовив здивовано:

— Куди ж він дівся?

— Я тут, наймиліший Метробію, — сказав Арторікс, виходячи зі сховку. Галл вирішив прикінчити комедіанта, помститися йому за всі образи, за зрадництво й за всю шкоду заподіяну справі гладіаторів, а заразом уникнути небезпеки, котра йому загрожувала.

Метробій відступив на кілька кроків до протилежного боку вулиці, де низька стіна заввишки приблизно у половину людського росту огороджувала береги ріки, і, звертаючись до Арторікса, заговорив солодкавим голоском:

— Ох, виявляється, це справді ти, красеню-гладіаторе!.. Я впізнав тебе… тому і йшов за тобою… Ми познайомилися з тобою на віллі Сулли в Кумах… Я хочу запросити тебе повечеряти зі мною… вип'ємо доброго старого фалернського…

— Ти запрошуєш мене на вечерю в Мамертинську в'язницю, старий зраднику, — суворо мовив Арторікс, наближаючись до міма. — Мене розіпнули б на хресті, а тіло моє пішло б на вечерю есквілінським воронам!..

— Та що ти! Що за нісенітниці ти говориш? — злякався Метробій, відступаючи далі. — Хай спопелить мене Юпітер своїми блискавками, якщо я брешу! Я збирався почастувати тебе чудовим фалернським!..

— Ні, клятий п'яничко, сьогодні тобі доведеться пити каламутну воду Тибру, — промовив гладіатор і, відкинувши далеко від себе сходи, мотузки й мавпочку, кинувся на старого комедіанта.

— На допомогу! Допоможіть… друзі… він убиває мене!.. Сюди! На допомогу! — кричав комедіант, тікаючи в напрямку до Нової вулиці, але галл наздогнав його й схопив за горло. Метробій стих.