Анна Сюел - Чорний красень

— Що правда, сер, то правда, — погодився Джон, — але хлопець не має сидіти на місці, йому треба рости.

— Джеймсе, скільки тобі років? — запитав господар.

— У травні буде дев’ятнадцять.

— Ще надто молодий. А ви, Джоне, що скажете?

— Молодий — то молодий, але міркує по-дорослому, та й силою не обділений. Хіба що кіньми править ще не так уміло, та за цим справа не стане. Рука в нього тверда й легка, око зірке, завбачливості теж не позичати, і я певен, що під його наглядом коні не матимуть клопоту ані з копитами, ані з підковами.

— Джоне, твого слова цілком досить, — запевнив господар. — Сер Кліфорд у дописці додає: «Якби я міг знайти чоловіка, котрого підготував ваш Джон, це було б ідеально». Так що, Джеймсе, обміркуй цю пропозицію, увечері порадься з матір’ю, а потім даси мені знати, що надумав.

Через кілька днів по розмові було остаточно вирішено, що Джеймс за місяць-півтора перебирається до Кліфорд-холу, а поки залишався тут і мав навчитися правити кінними запрягами.

Ніколи екіпажів не запрягали так часто, як тепер. Зазвичай, коли господиня залишалася вдома, сквайр правив кіньми сам, але зараз — байдуже, хто куди їхав (чи то господар, чи то юні леді), — щоразу, коли мене із Джинджер ставили у запряг, на кучерські козла [38] Козла — сидіння для погонича спереду брички, фаетона тощо. сідав Джеймс. Спершу до нього підсідав Джон, допомагав йому, коли треба, порадою, та Джеймс скоро набив собі руку і далі вже їздив сам.

Я просто не йняв віри, скільки вулиць нам доводилося минати, коли наш господар щосуботи виїжджав до міста. А які різні вони були!.. Заїжджали ми й на вокзал (коли господар мав зустріти потяг), і їхати туди доводилося в суцільному потоці кебів, [39] Кеб — легкий однокінний екіпаж. возів, бігунців [40] Бігунці — легкий чотириколісний екіпаж на два місця з відкритим верхом; прольотка. та омнібусів. [41] Омнібус — багатомісний кінний екіпаж із платними місцями для пасажирів, який регулярно курсував встановленим маршрутом. Пасажирські місця часто були й на даху. Дорога на вокзал пролягала через міст, і в ті години, коли прибував потяг, недосвідченому кучерові чи ненавченим коням туди краще зовсім не пхатися. Сам міст був вузький, а на виїзді дорога різко повертала, і, якщо ловити ґав, то недалеко й до біди.

Незадовго до від’їзду Джеймса господар із господинею вирішили провідати своїх друзів, що жили за сорок шість миль від нас, і за кучера знову був Джеймс. Першого дня подорожі ми здолали тридцять дві милі. Шлях пролягав довгими, важкими для підйому пагорбами, та Джеймс так мудро й обережно правив нами, що ми з Джинджер зовсім не втомилися. Коли дорога збігала вниз, він ніколи не забував про гальмівний важіль і вимикав його одразу, як зникала в ньому потреба. Завдяки його керуванню ми завжди бігли там, де дорога була найрівніша, а коли на нас чекав довгий підйом, він пускав нас трохи навскіс, тоді екіпаж не так сильно тягнуло назад, а ми мали змогу бодай трохи перевести подих. Здавалося б, дрібничка, але й вона полегшує життя коня, а тим паче гарне ставлення.

Дорогою ми декілька разів зупинялися, а коли вже смеркало, доїхали до міста, де мали переночувати. Зупинилися в найбільшому готелі недалеко від величезної ринкової площі. Проїхавши під аркою, ми опинилися у довжелезному готельному дворі, у самому кінці якого знаходилися стайні та каретні. Назустріч нам, як і годиться, вийшли двоє конюхів. Старший із них був невисоким, але жвавим і привітним чоловіком, кульгавим, одягненим у жовту смугасту камізельку. Він зумів блискавично розпрягти мене (такої швидкості я ще зроду не бачив), узяв мене за повід і, лагідно щось приказуючи, повів до стайні. Стійл у стайні було, може, із шість або вісім, та тільки два чи три з них були зайняті. Другий конюх зайнявся Джинджер. Джеймс, поки нас вичищали та витирали, стояв поряд.

Ніхто не чистив мене так легко й швидко, як цей непоказний конюх. Коли він закінчив, Джеймс провів рукою по моїй спині, шукаючи якогось огріху в роботі, але шкіра була чиста і гладенька, наче шовк.

— Знаєте, — зізнався він, — я й сам не з повільних, а Джон ще спритніший за мене, але з такою швидкістю й ретельністю ви нас обох запхали за пояс.

— Праця — найкращий учитель, — відповів кульгавий конюх. — Та й як інакше! Десять років роботи чогось, я думаю, навчать, хе-хе, інакше який із мене конюх? А те, що я швидкий… Це все дурниці. Звичка, та й годі, оце й весь фокус. Коли ти в чомусь стаєш докою, [42] Дока — знавець своєї справи. тобі вже байдуже, як це робити — швидко чи повільно. Я б сказав навіть, що швидка робота легше робиться. Та й здоров’я в мене вже не те, щоби вовтузитися з чимось удвоє більше належного, дай, Боже, тобі здоров’я! А уяви, якби я за роботою насвистував чи просто морочився, як дехто! Розумієш, я від дванадцяти років біля коней, служив у стайнях мисливських та іподромних, а через невисокий зріст навіть кілька років був жокеєм. [43] Жокей — професійний їздець на кінських спортивних перегонах. Та під Ґудвудом [44] Ґудвуд — назва іподрому. страшенно слизькі торф’яники, і якось мій бідолашний скакун упав, я зламав собі ногу в коліні, ну й, звісно, відтоді дорога в жокеї мені заказана. Але життя без коней я вже не мислив, от і подався у готельні конюхи. Я тобі от що скажу: ходити коло такого красеня, як твій, — не робота, а справжнє задоволення. Спокійний, породистий, доглянутий — це ж пісня, а не кінь! Та чи мені не знати, як має виглядати кінь у дбайливих руках. Мені досить двадцять хвилин пробути біля коня — і я скажу, що за конюх коло нього ходить. От візьмімо хоча б твого: слухняний, спокійний; куди скажеш, туди повертається; ти чистиш йому копита, а він високо підіймає ноги. А якийсь інший крутиться, мов навіжений, на всіх змієм дише, пре, куди схоче, чи взагалі розвернеться впоперек стійла і лупає, як би хапнути тебе зубами, коли підеш попри нього; вуха прищулені, мов боїться тебе, як вогню, а ти тільки й пильнуєш, щоб не скуштувати його копит. О, нещасні створіння, я ж добре знаю, як із ними поводилися. Коли кінь від природи несміливий, то від такого ставлення він стає полохливим, сахається, а норовистий стане злим, як оса, і спробуй до такого підступися. Характер коня формується загалом замолоду. Господи, вони ж — як діти, просто вчи їх усього, що треба, роби все так, як пишуть розумні книжки, і, ставши дорослими, вони матимуть усе це в крові.