Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Знаєте, що мені це нагадує? — сказав Мацек, коли хлопці стояли втрьох, спостерігаючи сцену біля Касьчиної парти. — Колись мамин знайомий розповідав, як ще учнем пішов з товаришами на дискотеку. Він до якогось училища ходив чи що, і там були самі хлопці. Серед них — один із глухого села на Підляшші, який балакав говіркою, одягався як селюк і взагалі виделкою користуватися не вмів.

Якось вони всі пішли на дискотеку й усі соромилися запросити дівчат танцювати. А цей селюк підійшов до найгарнішої дівчини у залі і, розтягуючи по-сільському слова, сказав: «Я, звичайно, перепрошую за свою мову, але я би погоцав, га?» І знаєте що? За мить він уже танцював із найвродливішою дівчиною! А решта стовбичили, як одоробла!

— І що? — запитав Алекс.

— І нічого, — огризнувся Мацек. — Просто наш новий однокласник поводиться так само, як той чувак: недовго думає й хапає нам з-під носа найкращих дівчат…

— Але ж він не розмовляє говіркою… — заперечив Алекс.

— То й що? Ти сам сказав, що він із села.

— Я пожартував.

— Жарти жартами, — озвався мовчазний досі Білий Міхал, — але Новачок відбиває в нас дівок.

— А відколи це ти дівками цікавишся? — запитав Алекс. Але той лише плечима стенув і перевів розмову на інше.

Щось було негаразд на цих побаченнях, бо наступного дня Каська замість звичної міні-спідниці одягла брюки, скромну блузку й не зробила макіяжу!

— Ти що, захворіла? — стурбовано запитала Малгося.

— Відмахайся, — бовкнула Каська й сіла за парту.

— Щось із Каською не те, — повідомила Малгося Камілі. Але більше нічого не додала, бо почався урок математики.

Про Каську більше не згадували, бо того дня Малгося з Мацеком уперше цього навчального року пішли до бібліотеки. Спершу обоє наввипередки переказували бібліотекарці всі три частини «Щоденника принцеси». Потому переглядали куплені під час канікул нові надходження. Нарешті кожен узяв собі книжку й решту перерв провели, заглибившись у читання. Ось чому ніхто з них не помітив, що того дня Новачок домовився про побачення з Камілою.

Каміла стояла перед дзеркалом, приміряючи чергову сукенку. Біле волосся то перев’язувала стрічкою, то розпускала по плечах. Її тривалі приготування до побачення із красунчиком урвав телефонний дзвоник. Дзвонила Каська!

— Ідеш із ним на побачення, — не запитала, а радше ствердила вона, а Каміла не знала, що відповісти й мовчала. — Це справжній хам, — продовжувала Каська й розповіла Камілі, що Новачок запхнув Єві руку під спідницю вже через півгодини, нахабно чіплявся до Ізи, а тоді до Наталії, яку така поведінка просто шокувала.

— Ну, тебе, мабуть, це не здивувало, — задерикувато сказала Каміла, яка ще не забула Касьчиних кпинів, вічного прізвиська «дитинко» й вихваляння своїм досвідом у стосунках із хлопцями.

— Облиш, — Касьчин голос цього разу звучав зовсім по-іншому. — Я тобі всього навіть розповідати не хочу. Просто вирішила подзвонити, бо краще, щоб ти знала.

— Як звалася ця книжка про дівчину, що переїхала із села до міста? — після розмови з Каською Каміла відразу зателефонувала до Малгосі. — «Панна Ніхто»? Ну, тоді я тобі скажу, що в нашому класі з’явився «Пан Ніхто».

Але більше розповісти вона не встигла, бо пролунав дзвоник у двері. Це був Войтек.

— Сорі, — сказала Каміла, — але я нікуди не йду.

— Чому?

— А це вже тобі краще знати. Якщо не здогадаєшся, запитай у дівчат. Найкраще в Наталії, якої, коли помітив, уже декілька днів немає в школі. Бувай, Пане Ніхто.

І сказавши це, Каміла захряснула двері хлопцеві перед носом.

— Я чула, ви хочете дещо змінити в класному самоврядуванні, — сказала пані Чайка, постукавши олівцем по журналу.

Вона завжди так робила, коли відчувала, що за мить у класі вибухне якась суперечка. Так сталося й цього разу, бо щойно прозвучало питання: «Чи хочете ви змінити класне самоврядування?» — як довкола зчинився галас.

Найголосніше кричала Кінга. Може, тому, що клас звинувачував її в дезертирстві? Ще минулого року дівчина нарікала на Білого Міхала, який був скарбником. Коли їй нарешті дали можливість говорити, усі почули:

— Щодо мене, то я спокійно можу залишатися старостою, але хочу попрохати про заміну скарбника.

Тут вона обернулася до Білого Міхала й сказала:

— Міхале, не сердься, але ти не даєш собі ради. Я вважаю, що хтось повинен тебе замінити.

Якщо хвилину тому всі неприязно дивилися на Кінгу, то зараз, коли дівчина голосно висловила свою думку, класом прокотився схвальний гомін. Лише Алекс був іншої думки, як, зрештою, завжди. І він не був би собою, якби не висловився доволі голосно: