Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Суперечка між Алексом та Камілою робилася чимраз напруженішеною. Напевне, вони б геть розсварилися, якби Мацек не глянув на обличчя Міхала. Воно було біле мов крейда.

— Гей, що з тобою?

— Слухайте… — повільно почав Міхал. — А в класі збирали на щось гроші?

— Ти що? — заперечив Алекс. — На що збирали? Де там!

Але Міхал мовчав. У пам’яті зринуло, як на початку тижня до нього підійшов Войтек і заявив, що збирає по десятці. Міхал саме переглядав принесений Алексом комікс. Дівчатами Білий Міхал не цікавився, зате комікси просто обожнював. Тому він навіть голови не підвів з-над книжки, сягнув до кишені, витягнув зім’яту десятку й простягнув Войтекові.

Це була вже не перша десятка, яку хлопець віддав протягом двох тижнів. А якщо точніше, то відтоді, як Войтек став скарбником.

Саме зараз це йому й пригадалося. Тепер хлопець знав, куди поділися всі його кишенькові.

Алекс збирався негайно піти й натовкти пику Новачку. Каміла пообіцяла допомогти. Але Мацек із Малгосею зупинили їх.

— Ми це владнаємо.

Не минуло й п’яти хвилин, як задиханий Мацек повернувся до хлопців і Каміли, що завзято сперечалася з Алексом на тему кар єгипетських, котрі повинні спіткати Войтека.

— Новачок віддасть гроші й більше не буде скарбником. Замість нього буде Чорний Міхал. Я вже побалакав із Кінгою, вона віддасть йому свої записи. Ми про це вирішили не базікати, бо мусимо із цим шахраєм дотягнути до кінця року в одному класі.

Білий Міхал мовчав. Йому було неприємно, що його так використали. Хлопець відчував, що ніхто інший так би не вчинив. А йому самому, коли він ще сам був скарбником, узагалі таке на думку не спадало.

— Два тижні тому ви прохали мене замінити скарбника, — сказала пані Чайка, почувши, із чим до неї прийшли учні. — Через два тижні новий скарбник вас більше не влаштовує. Добре, що принаймні маєте кандидатуру. Проте я однаково нічого не розумію. Зате обіцяю, що погоджуюся на заміну скарбника востаннє.

— А якщо Чорний Міхал помре? Наприклад, від кохання до Кінги? — зареготав Алекс, задоволений власним дотепом.

— Тоді призначимо тебе, — відрубала класна керівничка. — Здається, ти й твої немудрі жартики просто невмирущі.

Єва влаштовувала вечірку! На дачі! Привітання осені! Ця звістка схвилювала III-А. Славнозвісна дача знаходилася поблизу Варшави. Єва розповідала про неї, привозила фотографії, але ніхто з однокласників досі там не побував. Цього разу Євин тато запропонував поїхати усім класом. На останніх зборах він запитав батьків, як вони ставляться до того, щоб зібратися в них на дачі на перші вихідні жовтня. Назбирають грибів, влаштують вогнище та декілька конкурсів.

— Якщо не хочете, щоб діти їхали рейсовим автобусом, я замовлю туристичний, — обіцяв пан Кшиштоф, пояснюючи також, що будиночки хоча й опалюються, але ночі восени вже прохолодні, то краще усім захопити спальники, каримати й пледи.

Окрім Євиного тата й пані Чайки, з дорослих зголосилася поїхати Мацекова мама. Вона пообіцяла навіть купити ковбаски для вогнища. Від’їзд було призначено на п’ятницю, відразу після уроків, яких того дня було лише три.

Євина дача розташувалася над Бугом, у невеличкому селі поблизу Вишкова. Ділянка була справді велика, на ній стояли аж три будиночки. Один маленький, зате цегляний, і два більші, проте дерев’яні. Саме в них і мали ночувати учні. А дорослі в цегляному, однокімнатному, зате з ванною. У дерев’яних будиночках вигод не було, тому ІІІ-А довелося обмежитися вмиванням у тазику.

— Я б воліла спати з ними, — зітхнула Мацекова мама, викидаючи з рюкзака речі просто на підлогу.

Пані Чайка спохмурніла й важко зітхнула. Якби на її місці була учениця, вона б негайно зробила їй зауваження, але щоб так поводилася доросла людина?

— Добре, що вони цього не бачать, — буркнула вчителька.

«Вони» — це звичайно ІІІ-А, який зараз саме обживав дерев’яні будиночки.

Хлопці розташувалися в темнішому, що був ближче до лісу. Цей будиночок Євині батьки прозвали «підлісним», на відміну від світлішого, що був біля річки. У «річковому» розмістилися дівчата.

— Вас так тягне до молоді, бо ви не спілкуєтеся з нею щодня, — помовчавши, озвалася пані Барбара.

Обидві жінки розкладали свої речі в тісній кімнатці. Євин тато вирішив віддати їм широке подружнє ліжко, а сам влаштувався на розкладачці в кухонній ніші.

— Якщо ви не любите молодь, то чому стали вчителькою? — запитала мама Мацека, влягаючись на ліжко в чоботях.