Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Підлабузниця й донощиця!

— Тихо! — вигукнула класна керівничка, ляснувши долонею по столі. — Не меліть дурниць, бо часу мало. Треба розпочати голосування. Хто за те, щоб відкликати Міхала з посади скарбника?

Та ніхто не встиг піднести руки, бо Алекс знову озвався задерикувато:

— А може, Кінга нам пояснить, що поганого вона бачить у моєму другові?

— Та не бачу я нічого поганого, — спокійно пояснила Кінга. — Він просто не підходить на роль скарбника. Збиранням усіх грошей минулого року доводилося, у результаті, займатися мені, бо в Міхала або не було зошита скарбника, або він не міг видати решти. Зрештою, я завела іншого зошита, який перетворився на єдиний…

— Бо коли збирали кошти на екскурсію в першому класі, Міхал хворів.

— Так, але всього один день! Крім того, мова не лише про перший клас, але й про другий, де я мало не здуріла, виконуючи водночас обов’язки старости й скарбника.

— То було здуріти! — бовкнув Алекс.

— Тихо!

Пані Чайка знову ляснула по столі.

— Як ви збираєтеся здавати випускні іспити, як хочете бути дорослими, вступити до ліцею, коли не вмієте поводитися? Проблеми треба обговорювати, а не приховувати їх. Крім того, це не набріхування! За те, що Міхал виявився абияким скарбником, йому ніщо не загрожує, навіть погана оцінка з поведінки. Це може мати наслідки в його дорослому житті, бо чого Ясь не навчиться…

— …того Ян не вмітиме, — доказав Алекс, театрально здіймаючи руки догори й зітхаючи. Зрештою він швидко замовк під гострим поглядом пані Чайки.

Та невдовзі з’ясувалося, що вибір скарбника в ІІІ-А — справа непроста. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність за фінанси класу й збирати гроші за екскурсії та кіно чи квіти, які дарували на День учителя. Мабуть, тому пані Чайка вирішила:

— Доведеться мені призначити скарбника. Ним буде Войтек. Це зблизить тебе із класом.

Запала тиша, та оскільки мовчанка означає згоду, вчителька зрозуміла, що цю справу залагоджено.

— Крамничку відкрили! Пішли купувати пончики! — Алекс штурхнув Білого Міхала в плече й за мить обоє бігли коридором.

Шкільна крамничка, у якій хазяйнувала пані Теця, славилася смачнючими пончиками. Продавчиня брала їх у поблизькій кондитерській, і учні зазвичай розкуповували улюблені ласощі задовго до великої перерви.

— Прийшли хлопчики, щоб купити пончики! — вигукнув Алекс, розштовхуючи першаків, котрі цікаво роззиралися довкола.

Подивитися було на що: зошити, олівці, гумки, фломастери й інше шкільне приладдя, яке учні губили чи забували й тому прибігали за ними сюди. Солодощі та напої стояли на невеликій поличці, але саме на них попит був найбільший.

Щоправда, з усього ІІІ-А найзавзятішим ласуном був Матеуш, але й Міхал із Алексом теж частенько забігали до крамнички пані Теці. Завжди купували по два пончики, тож і зараз, перш ніж вони встигли рота відкрити, продавчиня поклала перед ними серветки, на яких гордовито пишалися чотири посипані цукровою пудрою смаколики. Алекс простягнув два злотих, а Міхал… почав нишпорити по кишенях. Але там, де він зазвичай тримав кишенькові, до речі, найбільші в класі, було порожньо.

— Я тобі позичу, — запропонував Алекс і заплатив за друга.

— Хоч ти мене вбий, ніяк не згадаю, на що витратив усі бабки, — озвався за мить Білий Міхал.

Хлопці йшли коридором і ласували купленими солодощами. Здавалося, Міхал анітрохи не засмутився тим, що його гроші кудись поділися. Зрештою, те, що він їх на щось розтринькував, а тоді зовсім не пам’ятав про це, було звичним явищем. Грішми він не переймався. У батьків був власний бізнес, і велося їм настільки добре, що вони ні в чому дітям не відмовляли.

— Віддаси наступного тижня, — запропонував Алекс, котрий, як і Міхал, належав до найзаможніших у класі.

Друзі вже доїдали останні шматочки, коли повз них пройшов Войтек із цілим пакунком пончиків.

— Диви! — Алекс штурхонув Міхала в бік. — Наш Казанова тягне солоденьке.

Їх наздогнав Мацек, за яким неквапно йшли Малгося з Камілою.

— Цікаво, звідки в нього бабки? — Каміла кивнула на Войтека, котрий пригощав пончиками Елізу з ІІ-Б. — У нього зазвичай грошенята не водяться.

— Ага, а тобі це відомо як одалісці з його гарему, — злісно бовкнув Мацек.

— Не була я в жодному гаремі, відчепися!

— Як це — «не була»? — Алекс удавав здивування. — А хто до нього підморгував? Ти тільки й чекаєш, доки він почне збирати на щось бабло. Побіжиш перша, заплатиш і отримаєш підтвердження, яке зберігатимеш, наче найцінніший автограф, запхнувши собі до ліфчика.