Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Гарненький, правда?

— Чесно кажучи, так собі, — відказав Кшисек, обертаючи слоника в руках. — Але лижник класний. Зовсім як ти! Звідки він у тебе?

Дівчина заніміла. Ще хвилину тому вона була переконана, що це Кшисеків подарунок, а тепер стояла з гіпсовим слоником у руках і не знала, що відповісти. «Ну й дурепа ж я», — думала Каміла.

«Як Кшисек міг підкинути мені слоника, якщо його не було в школі? Йому б довелося дати пакуночок кому-небудь учора… Якщо це справді Міхал, то я, мабуть, зараз, розіб’ю цю… цю гіпсову кічуху!» Раптом слоник, якого вона досі тримала на парті й дбайливо ховала в кишені, перестав бути приємною несподіванкою.

— Ходи зі мною до кондитерської, — почула вона Кшисеків голос. — А цей слоник, напевне, «валентинка»? — сказав він радше ствердно, ніж запитально, а Каміла лише зітхнула. — Хто тобі дав?

— Пихатий, зарозумілий ідіот! — озвався хтось поруч.

Обоє із Кшисеком глянули туди. Чорний Міхал виходив з кондитерської із якимсь пакунком. Каміла почервоніла. Їй хотілося провалитися крізь землю. У вухах лунало останнє Міхалове слово — «ідіот». «А яка ж я дурепа!» — подумала Каміла і, вдаючи, мовби нічого не сталося, почала розглядати тістечка. Та почувалася вона страшенно ніяково.

— Моя мама вже забронювала для нас квитки. Прийдемо по тебе, щоби у кіно бути за півгодини до сеансу, — сказав Мацек Малгосі. — Мама нас потім відвезе назад.

Сиділи в класі спиною до дверей, тому навіть не почули, коли за ними виникла Каська:

— До кіно йдете, малята?

Малгося змовницьки глянула на Камілу й зневажливо подивилася на Каську. Дівчата ненавиділи нахабний тон загальновизнаної красуні. А Каська… Ну що ж — лише через те, що її бюст був найбільшим у класі, вона ставилася до всіх зверхньо. Хлопці для неї взагалі не існували. Може, тому, щойно вона наблизилася, Мацек кинув: «Побалакаємо пізніше», — і вшився.

— Ну? — Каська штурхонула Малгосю. Судячи з тону, вона явно шукала приводу посваритися. — Глуха ти чи що? На що йдете?

— На «Поттера», — відповіла Малгося на відчіпного й відвернулася спиною.

— Отак удвох? Але чому на дитячий фільм? Ніяк не наважишся вибрати між Барбі й губною помадою? Таж цей Поттер — для малят. Моя менша сестра таке читає.

Малгося не відреагувала на жодну зачіпку, хоча Каська стриміла біля них ще кілька хвилин. Вона добряче її дістала, сказавши, що Мацекова мама, яка їх супроводжуватиме, узагалі там непотрібна, бо Малгося «бачила ліфчик хіба що на манекені». Навіть Кінга, вічна зубрилка, котра, як завжди, повторювала завдання, відірвалася від своїх зошитів і сказала:

— Касько, тобі давно лікуватися треба!

І подумати лише, що вчора той фільм, на який вони збиралися з Мацеком, почав небезпечно віддалятися. А все через те, що, коли Малгося повідомила вдома про завтрашнього «Гаррі Поттера й філософський камінь», у відповідь почула: «Звісно, підеш, але… не сьогодні».

— Може, завтра, — мовив тато й поринув у свої папери, розкладені на письмовому столі.

Але Мацек прийде по неї за дві години. Ех, гроші! У тата жодної копійки зайвої. Від самої думки, що треба подзвонити до Мацека, аби все пояснити, Малгосі стало зле. Знову розповідати комусь, що вдома насилу кінці з кінцями зводять? Але ж вона мусить якось усе це витлумачити Мацекові. Інакше він прийде з мамою… і що тоді? Буде соромно, коли вони вже тут довідаються, що в Малгосі немає грошей. А може, збрехати? Сказати, наприклад, що вона не зможе піти, бо в тітки іменини, а вона про це геть забула? Але в п’ятницю неодмінно… А може, Каміла щось придумає? І Малгося швиденько набрала знайомий номер.

— Алло, — Камілин голос у слухавці звучав як чужий.

— Каміло, це ти? — Малгося здивувалася, але замість відповіді почулося ридання. — Що сталося?

— Слон! Цей клятий гіпсовий слон!

— Розбився?

— Ні! На жаль, ні!

— Чому це «на жаль»?

— Бо цей слон… це Міхал! — заридала Каміла.

— Що Міхал? — перепитала Малгося, але в слухавці був лише плач. — Нічого не розумію! Поясни! Ну, і порадь, що мені сказати Мацекові? Я не можу піти до кіно, бо тато лише завтра дасть мені гроші.

Тремтячим голосом Каміла відповіла, що за кілька хвилин прийде й поклала слухавку. «У Ками свої проблеми, — міркувала Малгося, втупившись поглядом у порожнечу. — Цікаво, що там із тим слоном? Невже Каська мала рацію і це був Міхал? Він його підкинув?» Від роздумів її відволік телефонний дзвінок. Мацек! Малгося власним вухам не вірила, бо той вирішив перенести кіно на завтра.