Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Протягом цих кількох місяців учні встигли добре вивчити свою класну керівничку.

Каміла це добре розуміла, але, почувши останні слова й угледівши знущальний Касьчин погляд, не витримала:

— Це моя справа, що я одягаю! Ніхто не сміє мене ображати! — вигукнула дівчина й вибігла із класу.

Та щойно вона сіла на лавці під вікном шкільного коридору, як двері класу знову відчинилися і звідти вийшла Каська. Прямуючи до туалету, вона мов знехотя кинула:

— Ти навмисне прийшла так вичепурена, бо хочеш, щоб він звернув на тебе увагу?

Каміла не відгукнулася. Навіть не глянула на Каську, а сиділа, утупившись у підлогу. Каська стала поруч.

— Не вдавай, ніби не чуєш, — в’їдливо продовжувала вона. — Кшисек однаково на тебе й не гляне. Зрештою, ти сама бачила вранці в гардеробі.

— А звідки ти це знаєш?

Питання пролунало із глибини коридору, за Касьчиною спиною, і дівчина аж здригнулася. Голос був їй добре знайомий. Кшисек уже вдруге несподівано опинився зовсім поруч.

Про мобільник Малгося мріяла ще від канікул, відколи виявилося, що до літнього табору Каміла їде з новеньким телефоном. Але в таборі її мобільником вони користувалися удвох. По-справжньому думати про власну мобілку Малгося почала тоді, коли промочила ноги восени. Якби ж у неї був тоді телефон, можна було відразу подзвонити до тата або викликати таксі. А так довелося стояти з мокрими ногами на зупинці. Телефонна карточка закінчилася. Кіоску поруч теж не було, та й лило як з відра. На додачу мокрі ноги намуляло в черевиках. Після цього вона тиждень пролежала вдома із застудою. А коли на новорічній вечірці в Єви всі близько півночі окупували телефон і Малгосині батьки не дочекалися новорічних вітань від доньки, рішення було прийнято! Тато сказав, що купить Малгосі мобілку з карточкою. Їй купуватимуть найдешевшу карточку на місяць або найдорожчу — на три. Та про це Малгося довідалася, коли до них прийшли Камілині батьки, аби домовитися з її татом і мамою про зимові канікули. Вони хотіли, аби їхня донька зі своєю найкращою подругою поїхала з ними до Шклярської Поремби. [9] Шклярська Поремба — місто на південному заході Польщі, популярний гірськолижний курорт. І коли дорослі з’ясовували, що Малгося повинна взяти з речей, скільки це коштуватиме, де вони мешкатимуть і харчуватимуться, Малгосин тато підійшов до свого письмового столу і з шухляди витягнув коробку з новеньким мобільним телефоном.

— Це тобі, Малгорела!

Тато завжди називав доньку Малгорелою, коли пишався нею або був чимось задоволений чи чомусь радів. А найбільшу втіху йому давало обдаровування одиначки.

— Пане Генрику! — утрутилася пані Галина, Камілина мама. — Мобільник — це зайві витрати! У нас із чоловіком є мобільні! І в Каміли теж, тож якщо ви захочете поговорити з донькою, достатньо буде…

Вона замовкла, вражена суворим поглядом власного чоловіка. Камілині батьки були набагато заможніші. І вочевидь це розуміли, якщо почали розмову про зайві витрати. Обоє працювали на телебаченні, мали два автомобілі, мешкали у великій квартирі, проте часом бували нестерпні. Особливо мама, яка постійно ставилася до Каміли, як до маленької.

Пан Генрик похитав головою, мовляв, розумію, але пояснив:

— Ви ж не будете скрізь ходити вчотирьох. Для вас теж буде краще, якщо матимете нагоду піти кудись самі. Тоді й ви зможете будь-коли поговорити з дівчатками, та й вони, якщо загубляться, теж швиденько знайдуться, маючи телефони.

Малгося скривилася. Вона ненавиділа, коли тато називав її «дівчинкою». Стільки разів доводила йому, що «дівчинка» має пелюшки, соску й брязкальце. З іншого боку, зараз їй було шкода батька, котрий всю отриману за проект премію розтринькав на різні подарунки для неї й мами. Півгодини тому матуся отримала посудомийну машину, про яку так давно мріяла! І от хтось намагається переконати його, що це зайві витрати! Аж ніяк! Шкода, що тато не купив їй цього мобільника на Різдво. Тоді й Новий рік виявився б цікавішим — можна було б висилати есемески [10] У Польщі Різдво святкують 25 грудня. …

Уся ця розмова відбулася якраз учора. І тому сьогодні в Малгосиному рюкзаку лежав мобільник, хоча батьки зажадали, щоб донька не брала його до школи. Щойно вийшовши із квартири, Малгося відкрила рюкзак і… поклала мобілку до кишені пальта. В автобусі переглядала список номерів, у якому були хіба що їхній домашній, татів і мамин, та ще Камілин домашній, бо її мобільний треба було ще додати. Малгося рідко телефонувала до подруги, бо та не користувалася мобільником щодень, батьки їй заборонили. Зрештою, телефон було зареєстровано на маму, і коли приходив рахунок, Камілині батьки могли докладно відстежити, до кого й навіщо донька дзвонить.