Лесь Мартович - Забобон

— Та як я маю це говорити? — аж просився Неважук. — Погано, та й тільки!

— Він усе своє! — сердився панотець. — Я вже чув, що погано. А ти кажи, як?

Неважук тільки соромливо всміхається й мовчить. Панотець здогадується причини його мовчанки. Уважає за свій обов'язок додати йому сміливості.

— То нема стиду в такій речі. Ти говори правду, як було!

— Та як мав сварити? — зважується вже Неважук на відповідь. — Ду фафлюхтер гунд тощо.

По Неважукові пізнати, що він ці слова кинув відчіпного й не думає їх більше повторювати.

— Ду ферфлюхтер гунд? — запитався врадуваний панотець, буцім не дослухався гаразд.

— Та так!

— Ду ферфлюхтер гунд! То буцім: ти проклята собако! Хи-хи-хи!

З цими словами обернувся панотець до решти читальників.

— Но, а ще як?

Неважук здобувся тепер на найбільшу простацьку лайку. Думав, що в той спосіб скараскається напасті:

— Так як?.. Матір твою!

— Матір твою? — буцім не вірить панотець.

— Та так!

— Матір твою! — переказав панотець і таки заходився від сміху.

— А ти сварив?

— Я й бив!

— Навіть бив? — Знов переказування й щирий сміх.

— Та ніщо тобі ніхто за те не казав?

Спомини про військову службу, про час безжурної молодості додають Неважукові охоти, й він розповідає вже з своєї волі, без примусу:

— Мало що хибувало, а був би мене один новобранець засадив до гарнізонового арешту. Чоловік усе чоловіком: роз'їв своє серце з тими новобранцями, бо не беруться науки, та й не одного шарнув у лице. Бо як що зле зроблять, то я відбираю за них ганьбу. Але один мудрагель стає на мене до рапорту, бешверується, що я його бив. Питається мене капітан, чи правда, а я кажу, що ні. А мужик дурний був та й буде. Намість мовчати, а він каже, що я кождого б'ю. Закликав капітан усіх рекрутів, питається: "Б'є вас капрал Неважук?" А вони всі в один голос: "Ні!" Капітан тоді до того, що бешверувався: "Не бреши другий раз, шість годин шпанги!" Отак він виграв зо мною. Але це ще не решта. Приходить неділя по розказі, всі йдуть на спацир. Лишаюся лиш я та й той, що бешверувався. Думаю собі: "Не буду я мати неділі, але й ти не будеш мати". Іду до його ліжка, кажу, що штрозак зле напханий, не має кантів. Бери, кажу, та набивай. Я собі сів на лавку при столі, а він товче буком свій штрозак. Минає година, я й не дивлюся на його роботу, лиш водно кажу, що зле. А він проситься: "Бийте вже, — каже, — пане капраль, лиш пустіть". — "Е, ні, -говорю, — бити при воську не вольно". А він у плач: "Бийте, пане капраль!"

— Таки просився, аби бити? — дивувався панотець.

— Просився!

— Просився, аби його бити! — переказував панотець та й сміявся щиро, як мала дитина. Потім випитував Неважука про всякі сорти військової сварки.

Усе ішло гладко. Неважук відповідав, панотець перепитував ще раз. Неважук потакував, а панотець переказував другим і тішився. Лиш не могли обидва порозумітися на тій точці, чи вояк відповідає коли на сварку старшому. Неважук казав, що ні, а панотець уперся, що це не може бути. Він був певний, що старшому забракло би концепту до сварки, якби так вояк анітелень. Панотець знав, що непитаному не вільно говорити. Отже все-таки був переконаний, що старший десь, певно, не раз та сам спонукує вояка до відповіді, аби найти собі причину до продовження сварки. Отож на цій точці не могли обидва порозумітися. А саме: Неважук не розумів панотця, а панотець знов не хотів свою думку сказати зовсім виразно. Зачали навіть оба перечитися. Вкінці панотець дав спокій тій справі, лишаючи її на другий раз. Постановив обдумати собі на самоті це питання так виразно, щоби Неважук його вирозумів докладно. На тепер перейшов панотець до іншої матерії, бо на вечерю ще було час.

— А мене би так приймили до воська, якби я подався? — сказав панотець і прижмурив трохи очі, щоби йому було легше фантазувати.

У його думках виринає неначе з-під землі ціла компанія війська. Стоїть у два ряди. Панотець, ніби капітан, ходить перед першим рядом і сварить. Зачинав від крайнього. Його сварить за те, що гудзики зле пришиті. Другого — за те, що рушниця негаразд вичищена. І так кождого аж до останку. Потім дає команду: "Керт ойх!" (Кругом! (Нім.)) — переходить на другий бік і має вже другий ряд напереді, а перший ззаду. Знов зачинає від крайнього.

Але Неважук не здогадувався, які мрії гуляють у панотцевій голові при повищім питанні. Він бере річ по правді й так також відповідає на панотцеве питання.

— Та куди вам, панотче, до воська? Ви вже старенький, а там треба молодого.