Лесь Мартович - Забобон

Щось мусила знати про це небіжка мати Краньцовської, та це знаття забрала з собою до могили. Коли Краньцовський дуже пиячив, то Краньцовська хотіла звідатись, де перебуває його мати, щоби написати їй про поведення її сина. Отже мати Краньцовської завсіди відрадила їй таке писання. Натомість у досаді грозила Краньцовському, що напише бароновій про його поведення та ще випоминала йому, що це було бажання баронової, щоб він женився, та що лиш завдяки його жінці держить його баронова в Вороничах.

Також неясна була Краньцовській справа, чи Краньцовський тут лиш завідателем баронової, чи, може, орендує її добра. Сам Краньцовський не завсіди однако говорив. Бо раз казав, що має відсилати чинш, а другий раз, що чистий прибуток. Із тим прибутком чи чиншем від'їздив Краньцовський раз до року до баронової. Але Краньцовська не знала допевне, як він ті справи полагоджує. Часом навіть здавалось їй, що він лише щезає на свій звичайний "вандер".

Зрештою, їй не залежало ніщо на тім завідательстві, чи на тій оренді. Навпаки, вона все була в страху з тої причини. Боялася, що її муж проп'є колись гроші баронової, а Краньцовська для рятування його перед криміналом муситиме нарушити своє віно. Вона воліла б, щоб він спекався вже раз тих дібр баронової. Думала, що тоді не мав би за що впиватися, бо всі доходи зі свого грунту вона сама побирає, хоч завсіди він усе те від неї досі вмів витуманити.

Своєю дорогою в своїй недосвідченості вона дуже помилялася. Перецінювала прибутки зі свого грунту. Не числила те, кілько коштує її вдержання, бо це вдержання покривав Краньцовський прибутками з грунтів баронової. Здавалось їй, що все було би по-давньому. Вдержання би нічого не коштувало або дуже мало, а чисті прибутки зо свого грунту складала би! На всякий спосіб відібрала би мужеві спромогу впиватися.

А він зачав пиячити зараз по двох місяцях як оженився. Пропав тоді лиш на три дні. Небіжка мати мешкала при них. Обі вибралися відшукувати його. Найшли в жидівському шиночку обдертого, п'яного, в товаристві таких обідранців, як сам тоді був. Послухав їх і вернув з ними додому. Взагалі на першім році вертав з нею завсіди додому, кілько разів його відшукала. А на другім році вже тікав і ховався перед нею. Мусив свій час відпиячити. А той час чим далі, тим усе був довший. Зразу вистачала йому триднівка, потім — тиждень, а останніми часами менше двох тижнів не забавлявся.

За кождим наворотом додому каявся й приобіцював, що вже поправиться. А вона йому вірила за кождий раз. Попросту думала, що чей же надійде колись така пора, що він уже раз "вишумиться" й устаткується. Уже навіть здавалось їй раз, що настала така пора. Це діялося перед трьома роками, як її мати вмерла. Був тоді на своїй вандрівці, вернув на самий похорон її матері. Присяг їй тоді, що вже встаткується. Поїхав навіть із жінкою на другий день по похороні до міста й присяг у костьолі від усяких трунків на ціле своє життя. Видержав так чотири місяці. А потім як пропав, то вернув аж за два тижні.

Тоді переконалася Краньцовська, що це в нього вже така натура. Він сам не в силі її перемогти. Отож удавалася до лікарів, спроваджувала всі ліки, які де вичитала або які їй хто порадив. Коли ж і це нічого не помагало, то вона вдавалася до ворожок. Тепер уже бачить, що на його наліг ліку нема.

Від смерті матері не мала навіть перед ким пожалуватися на свою недолю. З ніким не жила, в нікого не бувала, опріч Матчуків і своєї тітки Марії. Та Матчукам, як людям чужим, не признавалася до всього, а тітка Марія якісь дивні давала їй ради на те. Вона була стара панна. Але не з тих старих паннів, засушених, набожних і ворожиць мужчин. Навпаки, виглядала здорово і червоно, любила забавитися, особливо в мужеськім товаристві. Про неї ходили вістки, що вона ще й досі має свого старого коханка. Отож ця тітка раяла Краньцовській, щоби й вона найшла собі яку потіху, коли її подруг бавиться без неї.

Краньцовська на таку раду тільки сердилася. Думала, що тітці не штука таке говорити, бо вона не розуміє гризоти Краньцовської. Якби вона мала діти й такого мужа, то, певне, відійшла би їй усяка охота до таких жартів.

Тепер найшла собі розраду в Славковій приязні. Як тільки його бачила, забувала про все своє горе. Якась дитиняча веселість закрадалася до її серця. Навіть ті тітчині поради не здавалися їй тепер такими занадто дивними.

Але сьогодні вона трохи занепокоєна тим, що Славко не прийшов. Може бути, що він трохи знемагає. Але здається їй, що те знемагання повинно ще вчора проминути. Зрештою, вона знає по собі, що така слабість не заважає зовсім тому, аби ще раз повторити причину слабості. А Славко, мабуть, пеститься; трошки головка заболіла, трошки зденервований та й уже має себе за хорого. Зовсім не вважає на те, що хтось, може, ще більше денервується, як його не бачить. Постановила віддячити йому тим самим добром. Завтра він уже допевне прийде до неї. Отже розчарується так само завтрашнім днем, як вона розчарувалася сьогоднішнім, бо вона поїде завтра до міста. Має орудки, що залагодити може їх і пізніше. Отже навмисне поїде завтра. Набезпечне він буде їй за те докоряти. Тоді вона скаже йому, нехай він також засмакує трохи розлуки. Так як він один день, так вона мучилася два дні. А він не має ніякого оправдання, бо прецінь приобіцяв їй прийти. Для приятелів же треба слова додержувати.