Лесь Мартович - Забобон

А зрештою, чорт бери Краньцовську й її чоловіка. Злакомиться на Славка якась інша, ще багатша. Вона не буде мати чоловіка. Удова чи панна: все йому одно, лиш аби мала такі маленечкі губки, як Краньцовська. Навіть може бути старша. Хутче її чорти вхоплять. Найде собі тоді іншу. Господарка приноситиме йому незміренні прибутки. Бо він патріот: упишеться до читальні. Мужики аж битимуться, щоби дірватися до роботи на його землях. Бігтимуть вдосвіта наввипередки, бо котрий спізниться, то вже не найде роботи в патріота.

Уже в крайнім випадку відрікається Славко й господарки. Пристане й на жінку заміжню. Нехай буде заміжня й безземельна, лиш би грошовита. Побудує йому вигідний домок і буде доїздити. Найме йому кухаря, що годуватиме Славка, як на заріз. Ще й заборонить йому під великою карою будити Славка до підвечірку. Нехай Славко висипляється від обіду аж до півночі. Намість вечері й підвечірку подаватиме цей кухар другий обід опівночі. Тоді й з'являтиметься тота багата дама. В неї зовсім такі губки й таке личко, як у Краньцовської.

Лиш то біда, де до лихої матері шукати за тими жінками?!

Славко не любить ніде рушатися з дому. Певне, в місті стріне його якась. Там же їх багато волочиться. Зачепить його так, як зачіпали проститутки у Львові:

"Може, підемо?"

Славко глипне спідлоба, чи вона схожа на Краньцовську. Ні!

"Уступися!" — скаже їй і піде далі.

Аж ось йому настрічу інша:

"Може, підемо?"

Ця вже викапана Краньцовська. І такі губки, й таке личко, й така на зріст, іще й така утленька.

"Ходім!" — буцім віднехотя бовкне Славко.

Вона ж на радощах скакатиме біля нього, мов той горобчик.

Отак роздумував собі Славко. Правда, не цими саме словами, бо він і не роздумував словами. Він бачив усі ті події, неначе в театрі на сцені. Навіть себе самого там бачив із підстриженими вусами, як відвертається від таких жінок, що не схожі на Краньцовську.

Ще актори не зійшли зо сцени, ще акція була в самім розгарі, як Славко заснув наново. Спав, як звичайно, доти, доки їмость не збудила його до кави.

У місті, ідучи до фризієра, побачив Славко Потурайчина й доктора Фалькенбаума. Оба йшли назустріч Славкові. Доктор Фалькенбаум пхався на Потурайчина, підставляв своє вухо під його рот і в той спосіб тручав його з хідника в рів.

Порівнялися зо Славком, привітались, і Фалькенбаум зачав говорити:

— Я бороню їх цілком безінтересовно. Можете це кождому сказати.

Потурайчин йому перебив:

— Та чекайте! Пан Матчук іще не знає, що сталося.

Фалькенбаум приклав праву руку до свого вуха й ткнув його Потурайчинові під ніс:

— Що! Що ви кажете? Може, ви дали мені хоч крейцар? Ані мені, ані мому шефові.

Із гіркою бідою вдалося Фалькенбаума втихомирити. Потурайчин розповів Славкові, що має візвання до карного суду за проступок проти другого параграфа закону про збори. Щоби заложити в Вороничах читальню, був у селі в Неважука й закликав до нього кількох господарів на нараду. Потурайчин знав, що польські власті карають русинів за всяку культурну роботу поміж народом, як тілько хоч трішечки є за що-небудь зачепити. Для того, навчений досвідом своїм і своїх товаришів, виставив кождому запрошеному письменні запросини, бо хоч другий параграф таких запросин не вимагає, але практика виробилася противна. Мабуть, котресь із домашніх дітей, що сиділо на печі, не мало запросин на письмі. Чи, мабуть, якась сусіда, що приходила зичити горшка, постояла трохи в хаті. Досить того: староство донесло до суду, що Потурайчин і Неважук скликали в Вороничах збори без повідомлення староства. Бо закон вимагає, щоби про всякі публічні збори повідомити староство три дні передом. За недодержання цього законного вимогу судитимуть Потурайчина й Неважука.

Потурайчин жартував і буцім сміявся з цієї справи, бо не чув за собою ніякої провини: все зробив, чого закон вимагає. Отже-таки, видко було по нім, що сміх його силуваний. Не так, мабуть, боявся засуду, як того, що стратить через те лекцію. Тож корився перед Фалькенбаумом очевидячки. Фалькенбаум ідучи тручав його в рів, а Потурайчин лиш незамітно, потрошки вступався. Фалькенбаум, бесідуючи з ним, пускав "із нервозності" просто йому в лице дрібненькі, як мак, крапельки слини, а Потурайчин, навіть не обтирався з чемності.

У фризієра Славко не тілько привів своє волосся до порядку й підстриг вуса, але навіть, на втіху своєї матері, купив собі плящину з водою для волосся. Сам на таку річ Славко був би не здобувся, бо не мав сміливості, але фризієр йому поміг. Намовляв Славка, аби собі купив-таки плящину. Захвалював ту воду, що вона й голову чистить, і засіває на ній волосся. Як приклад чудодійства цієї води показував фризієр на свою голову.