Дивилася на його захмурене лице й поволі набирала знов приязні до нього. Гаряча кров, що час до часу рум'янила їй обличчя, тепер заливала їй очі. Через те Краньцовська гляділа, неначе крізь якісь дивні скла. Вона бачила Славка таким, яким хотіла його мати. Ненавиділа у нім усяку схожість із своїм мужем. Для того казала:
— От ліпше би ви зробили, якби обстригли те артистичне волосся і дали собі вуса підстригти.
Її чоловік носив довге волосся, розчесане посередині, і замашистий вус. Любувався в тих вусах і підкручував їх завсіди старанно.
Розлучаючись біля двірських будинків, наказувала ще Краньцовська Славкові, щоби не засиджувався коло читальні, але приходив до неї.
— Бо я вже за вами не буду посилати панну Шарлоту, тілько піду сама, а тоді…
Покивала на нього пальцем.
Славкові здавалося, що Краньцовська помогла йому доконати великого відкриття. Нехай він тільки приведе до порядку своє волосся й підстриже вуса, то буде мати щастя до жінок, як і кождий інший. Те щастя він уявляв собі так, що кожда жінка намагатиметься дати почин до любовних з ним зносин. Був певний того, що як стане перед Краньцовською з підстриженими вусами, то вона заговорить до нього більше-менше в той самий спосіб, як говорила Варвара. Нічого й казати, що таке відкриття наповняло його серце радощами через край. Тілько одна-однісінька думка не давала йому спокою, а саме: думка про той його забобон. Неприємності ніякої не було, а тут нараз така втіха. Щоби припадком не спіткала його доля Гринька в Варвари. Цей також мав великі радощі зо сватів.
Вечором намовив Славко їмость, щоби їхала з ним завтра до міста. Вона згодилася радо зробити це для сина. Казала, що має важні орудки в місті. На ділі ж ті орудки міг би хто-небудь полагодити. Але їмость тішилася тим, що син її набрав послідніми днями якогось життя й веселості. Тільки, своїм звичаєм, не хотіла до цього ні перед ким признатися, тому й звалила причину своєї їзди виключно на самі орудки.
Скоро по півночі пробудився Славко з тяжкого сну, взяв передовсім розмірковувати над своїм забобоном. Як воно могло статися, що цей раз забобон не справдився?! Допевне, аж після цього жде його якесь велике горе. Це його дуже лякало. Бо він був певний, що забобон мусить набезпечне справдитися як не передом, то опісля. Він би хотів найрадше, щоби та неприємність уже проминула, а щоби теперішні поводження були вже наслідками тої неприємності. Отож передумував кожду дрібницю з послідніх подій свого життя. Всі вони не давали ще причини до такого постійного щастя, яке його тепер дожидало. Тоді передумував він події з цілого року, потім з попереднього року і… найшов! Дивувався, як це йому зараз не прийшло на думку?!
Адже всі роки, починаючи від того вигаданого першого іспиту, були для нього нічим іншим, як тілько рядом часу безнастанної журби, гризоти й розпуки. Чи ж після цього дивниця, що по безперестаннім горю та жде його постійне щастя?! Таким вислідом передумування вигнав Славко зовсім із свого серця страх перед забобоном. Тепер міг спокійно віддатися мріям про недалеке щастя. Ось Краньцовська, багата жінка, залюблюється в його підстрижених вусах до нестями. Очевидно, саджає собі його, як проститутка свого гостя, на коліна, гладить його попід бороду, а може, навіть удасть ліпше проститутки примилюватись: адже вона його любить! Схоче вона щоднини такої забави безперестанку. Нічого легше, як узяти собі Славка на вдержання, нехай буде за чоловіка. Зробить його господарем тих двісті моргів, що купила за своє віно. А тоді нехай журяться іспитами собаки. Вона ще й гніватиметься на нього, якби він зважився хоч словом згадати за якусь науку. Лишень часом, може, буде поезії писати для Краньцовської. Він же пробував цеї штуки ще в гімназії, а потім зовсім закинув. Не велика це штука. Треба тільки так писати, аби й самому нічого з того не розуміти, бо ж він не розумів і чужих поезій: був певний, що автори також не розуміли. Тільки з правописом і інтерпункцією біда. Але такі справи належать до того, що друкує. Йому ж за те платять: мусив вивчити. Зрештою, цею штукою займатися буде віднехотя, принагідне, аби здивувати Краньцовську. Головним же його спортом буде господарка. Візьме собі такого Йвана, як батько має, та й господаритиме так, як батько. Лиш коней держатиме більше: молодих лошаків, бо він любить придивлятися, як вони брикають. Правда, на перешкоді стоїть Краньцовський, але з ним коротка справа. Славко ж вичитав у записках церковного права поради про вбивство мужа. Розуміється, за такий учинок Славко би не брався! Він м'якого серця: не вбив би й горобця. Найдеться якийсь інший, що стане Славкові в пригоді. Справиться так спритно з Краньцовським, що Славко навіть не буде знати, як і коли.
Читать дальше