Лесь Мартович - Забобон

— Вруць сє' (Вернись (Пол.)), Микольцю, це не твоя справа, ти сє на тем не розуміш.

Славко став собі в тіні там, де було найменше світла. Зараз біля нього сіла Броня, а насупроти них — їмость із Галею.

— Сідай, Славочку! Чого стоїш? — питалася їмость.

Хотіла видіти його в світлі. Але Славко намість сідати приступився тільки ближче до Броні й зловився руками за поруччя від її крісла.

"Боязливий жених!" — подумала їмость, і зробилося їй трохи смішно. Через те промовила, ніби жартуючи:

— Скажи ж нам що на себе!

Славко натис на поруччя так міцно, аж крісло разом із Бронею задрижало.

— То ми… писали, — обізвався Славко, перехилився через поруччя і знов випростувався.

— Я читала, але хотіла би-м з тебе щось більше почути.

Крісло зателіпалося так міцно, аж Броня мимохіть відвернула голову й глипнула Славкові в очі. Він якось дивно хитав головою, неначе намагався з усеї сили щось проликнути, а те "щось" застрягло в горлі й не хотіло ані досередини, ані надвір. Броні повиділося, що не стань вона йому тепер до помочі, то він, проковтнувши те "щось", крикне: "Я тому нічого не винен, то ці обі мене присилували!"

Лиш із боязні перед такою розв'язкою справи зважилася Броня вже тепер заговорити, хоч постанова в неї була зовсім інакша. Думала вдавати перед їмостю дуже смирну й не обзиватися доти, доки сама їмость цього не забажає. На це діло вивчила навіть Славка, як і що має говорити, але він, очевидно, пролик тепер мовчуна й удавився. Хоч нерадо, а все-таки мусила Броня свою смирність відставити набік. Отже їмость не взяла їй цього за зле. Бо як тільки вздріла такого боязливого жениха, то хоч зразу це її смішило, то опісля стало їй його жаль. Вона й сама була б йому пішла на підмогу, коли би це було можливо.

— Та ми, прошу пані добродійки… — зачала Броня трохи несміливо, однако ж зараз по кількох словах набралася знову свого звичайного спокою й певності, — та ми… а властиво, пан Славко освідчився мені, і я його прийняла.

Славко перехилився через поруччя, потім випростувався, а вкінці голосно подув носом і потермосив кріслом.

"Бідолашний! Аж легше зітхнув, що вона за нього відповіла", — подумала їмость і мимохіть почула в своїм серці вдяку для Броні.

— То все дуже красно, панно Броню, але я довідалася, що ви, пані, завзята полька, боюся, щоби з цеї причини не було коли між вами яких неприємностей… Не знаю, чи то буде для Славка вигідно відцуратися своєї родини, адже пані знають, що його батько — священик…

— Але ж, пані добродійко, змилуйтеся! — перебила Броня й зложила руки, як до молитви. — Хто ж би такі речі міг навіть подумати?! Пан Славко не тільки не потребує кого-небудь відцуратися, але противно… противно… Зрештою, ми з паном Славком про це розмовляли. Я дуже радо зміню для нього обряд латинський. Ми змовилися, що аж по шлюбі, а саме через те, що в нас була така постанова, аби я вистаралася для пана Славка о посаду урядника при завдатковій касі. Це для мене легко прийде, бо я через інспектора й старосту найду послух у дирекції. А як зміню обряд, то, знаєте, пані добродійко, все воно не так. Коли ж від мене зажадає мій суджений або хоч би його родина, щоби я змінила обряд перед шлюбом, то я зроблю це, не надумуючись ані хвильки. Прошу пані, мій батько змінив грецький обряд задля моєї матері, чому ж я не мала б це зробити задля свого мужа?

Галя аж очі витріщила, таке почувши. Своїм вухам не вірила. Вона зловила тепер Броню на брехні. Або тепер брехала, або збрехала ще тоді, як розповідала Галі, що її батько був чехом і що вона властиво називається "Смаржак", а не "Смажак". Невже ж тутешні мужики мали би рацію, прозиваючи Броню "табакою" через те, що слово "смажєк" означає висушений у печі назелено тютюн?! Галя набралася до Броні такої віри, що ніколи не була би подумала, що вона та може також брехати!

— А я завзята полька? — говорила Броня далі та й усміхнулася, але усміх так само несподівано щез, як і об'явився на її обличчі. — Я завзята полька? Був такий час, що я мусила нею бути. Інакше я ніколи не була б іменована сталою вчителькою. Але тепер, прошу запитатися ласкаво Галі…

— Але ж, мамунцю, панна Броня найбільша наша пшияцюлка' (Приятелька (Пол.)), — поквапилася Галя потвердити Бронині слова.

Їмость задумалася. Вона мала більше замітів проти Броні та й то замітів досить терпких і неприємних. Отже важилася, чи виходити з ними. Всі стояли по стороні Броні, чому ж би їй виступати проти неї? Їй, що, властиво, почувала до Броні вдяку за те, що вона прихильна для Славка. Таку саму вдяку, як тоді на храму для Вишневички за те, що Вишневичка заговорила до її сина, як до скінченого інтелігентного чоловіка. Одначе… одначе… Краньцовська. Їмость нагадала собі, з яким завзятком клала їй Краньцовська на серце, щоби не занедбала справи. "Коли ви мати… коли ви любите свого сина… вона ж йому не під пару… чи вже Славко ліпшої не варт?" Ці слова Краньцовської обзивалися їмості в грудях. Невже ж вона не мала б відваги звідатися докладно про все?!