Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

А далі, біля останньої арки мосту, притулившись до статуї Святого Флоріана, мій сивий незнайомець, якого постійно зустрічаю, мрійно спрямував погляд в небеса.

Який дивовижний збіг приводить цих людей вже вп’яте у те саме місце, де я бачу їх всіх у тих самих позах?! Ніби актори у театрі, невідомо чому повторюють одну сцену. І чи бачить цю сцену ще хтонебудь, окрім мене? Або це передчуття подій прийдешніх, проекція потрясінь в далекій перспективі? Одне поки очевидно – люди на мосту не знають мене. Ну що ж, почекаємо, почекаємо.

Учора увечері я, як завжди, гуляв у Стрілецькому парку – піднімався на пагорб; тут моє улюблене безлюдне відокремлене місце. Парк запущений, майже здичавів. Я пройшовся липовою алеєю і затримався над урвищем з південного боку. Шоста година надвечір’я – золота, призахідна. Знизу долинає приглушений шум міста, зануреного у вечірній серпанок, дзвони перебирають бронзові чотки звуків. У сусідньому монастирському саду за ґратами огорожі дріботять сестри кармелітки. Здається, в тиші надвечір’я я чую їх шепіт – «Angelus». Чорне вбрання виділяється на тлі зелені, пурпуром вмираючого сонця забарвлюються білі чернечі чіпці. Ось вони скрутили убік між дерев і зникли з очей. Незабаром зазвучав хор і орган.

Вечірня в каплиці, вирішив я, скидаючи капелюха.

На покинутому тенісному корті порожньо. З асфальту, поцяткованого тріщинами, пробивалися рідкі кущики трави, безжально розірвана металева сітка звисала дивними клаптями.

Я сів на лаву і задумався.

Раптом ззаду пролунав шерех легких кроків. Я обернувся. Зовсім близько, за ґратами монастирського саду, в розкоші сонця, стояла струнка, ніби могильна стела, черниця. У сніжному обрамленні чіпця її ангельське обличчя звернене до мене. На мить підняла вона великі сумні очі і, здавалося, хотіла щось сказати. Я піднявся і мимоволі зробив крок до ґрат, що розділяли нас. Жінка, скрикнувши, відскочила. З невимовною тривогою і здивуванням я упізнав мою наречену.

– Гальшко! – Я кинувся до ґрат. – Гальшко! Що це означає?

Але прекрасна черниця вже зникла: сполоханим птахом, кинулася в гущавину монастирських ялиць, у пошуках порятунку, тиші і спокою святої обителі.

Підстебнутий жахливими підозрами, я збіг з горба і кинувся в першу зустрічну бричку – негайно до Гродзенських! З серцем, що тривожно б’ється, крикнув слузі, чи удома панна. У відповідь із-за дверей пролунав її милий голос:

– Ну, звичайно, мій Єжи, я тут, вже годину даремно чекаю тебе, дорогий облуднику! Хіба можна так спізнюватися? Адже ти, поганий, обіцяв бути о шостій!

Дивні руки ніжним плющем обвилися навколо моєї шиї, а моїх губ дорогоцінною ласкою торкнулися її вуста. Я, щасливий, дивився в її очі, пестив руки, притискав до грудей чудову голівку.

– Гальшко, Гальшко моя!..

Вона захвилювалася і здивувалася.

Я познайомився з ним сьогодні на лекції доктора С. Мого сивого незнайомця звуть Вєруш – Анджей Вєруш. Знайомство відбулося під час дискусії після читань. Тема лекції – реінкарнація і закони карми – живо зацікавила нас обох. Я кілька разів брав слово, полемізуючи з доповідачем, Вєруш відповідав, приймаючи частково сторону доповідача. Після закінчення дебатів він перший підійшов до мене і назвався. Його голос, тихий і глибокий, м’яка усмішка, що легенько набігає на губи, коли він говорить, викликають симпатію і довіру – хтозна, чи не станемо друзями.

Після дискусії він запросив мене на «скромну вечерю». Я прийняв запрошення з найбільшим задоволенням і був приємно здивований, коли замість очікуваної убогої мансарди Вєруш привів мене в красиву одноповерхову віллу в глибині тихого саду на Парковій вулиці.

Обстановка вражала суворим аскетизмом. Вєруш займав, власне, всього дві кімнати: спальню, обставлену лише найнеобхіднішим, і майстерню – велику, сонячну кімнату в кілька великих готичних вікон. Решту двох кімнат займала велика бібліотека: всі стіни від підлоги до стелі заставлені книгами. Користуючись відсутністю господаря, що вийшов дати розпорядження до вечері, я проглянув кілька рядів, орієнтуючись по табличках, прибитих до полиць.

Переважали філософські твори. На мій подив, Вєруш володів працями майже всіх найбільших мислителів з найдавніших часів і до наших днів, зібраннями творів з психології, астрономії і природничих наук, безліччю математичних досліджень. Майже ціла стіна в другій кімнаті була присвячена «таємному знанню» – найважливішим працям окультистів всіх часів і народів. Я саме роздивлявся назву на корінці книги індуського філософа, коли за моєю спиною почувся голос Анджея: