Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Гальшка в чарівному блакитному доміно виглядала, як весняний ранок. Я вибрав костюм іспанського гранда й інтригував гостей маскою, стилізованою під чорний характер.

Танці почалися тільки після півночі. Переважали, зрозуміло, тустеп і фокстрот. Не любив я цих танців: де-небудь в мексиканських рівнинах на тлі субтропічної флори подібні танці у виконанні бандідос і ковбоїв навколо вогнища, що криваво палахкотить, мабуть, справляють сильне враження; у Європі, в звичайній бальній залі, вони вражають вульгарністю і розгнузданістю. Гальшка здогадувалася про це, і, либонь, тому обмежила танці до мінімуму. Люба моя розумниця.

О другій годині я вперше зауважив струнке чорне доміно – обличчя ретельно прикрите мереживом. Незабаром до пані приєднався венеційський дож і вже ні на мить не залишав чорне доміно. Кадриль ми танцювали з Гальшкою, раптово перед нами опинилася таємнича пара.

– Чи не можна попросити вас vіs-а-vіs? – пролунав дзвінкий металевий голос чорного доміно.

Я зніяковів.

– Дуже приємно, – допомогла мені Гальшка, кланяючись дожу.

І вони стали напроти одне одного. Виконуючи па другої фігури, венеційський сановник, минувши мене, кинув впівголоса:

– Тебе вітають люди з мосту Святого Флоріана, senіor hіdalgo!

І він перейшов до своєї пані, танцюючи з істинно аристократичною чарівливістю.

Голос здався мені знайомим; десь я з цією людиною поза сумнівом спілкувався, але де і коли?

Тим часом розпорядник оголосив «заміну партнерки», і я опинився з чорним доміно. Признаюся, танцювала вона незрівнянно. Струнка і гнучка, немов туя, вона не йшла – пливла, легко, ніби сильф, злегка закинувши назад дивну головку. Мабуть, у захваті танцю по її голій спині пробігав тремт, моя рука вловила пристрасний вигин її талії. Не упевнений, чи випадково її волосся торкнулося моєї щоки, а пальці нервово стиснули моє плече, – я почув притлумлений екстазом шепіт:

– Пробачте! – а за хвилю: – Dіamіne! [31] Dіamіne! (Італ .) – До біса! Ви чудово танцюєте, з вами хочеться плисти у вічність.

Акцент чудний. Чи не іноземка? Звідки вона тут? Може, це чиясь містифікація? Я зібрався уже було вирішити загадку, але раптом зустрівся з пильним поглядом Гальшки. Не певен, чи так я зрозумів, чи мені здалося, але в її очах я прочитав м’який докір. Помітивши мій погляд, вона вимушено посміхнулася і заговорила зі своїм партнером. Мене кольнуло щось схоже на сумління і, подякувавши таємничій масці, я провів її на місце.

– Ви втомилися? – запитала вона, капризно закопиливши губки. – Я гадала, у кавалерів з Кастилії більше вогню.

– На наступний танець я просив мою наречену, – відповів я, кланяючись. – Не можна ж примушувати її чекати.

– Ах, то ось у чому справа! – нервово розсміялася вона. – Ви зразковий жених! Не смію більше затримувати.

І вона пішла в танок з паном у тірольському костюмі.

Близько п’ятої ранку веселість помалу змінилася втомою. Танцювали тільки найнаполегливіші. Товариство зібралося в сусідній залі під рожевим світлом двох люстр.

Подали чай і закуски до сніданку. Маски, що відпочивали у фотелях та на канапах, виглядали таємничо в пурпурових сутінках зали. Недбалі пози свідчили про втому і пересичення танцями. Хтось потихеньку позіхав. Тільки у лівому кутку зали панувало пожвавлення. Гості товпилися навколо когось, хто сидів за столом, і з цікавістю слухали.

Заінтригований, я під руку з Гальшкою підійшов до групи.

– Лінія Сатурну, – почули ми дзвінкий голос чорного доміно, – нічого доброго не обіцяє. Вас, мадам, в недалекому майбутньому чекають розчарування і невдачі.

Збентежена жінка коротко засміялася – сміх обірвався.

– Ваші гороскопи зовсім не втішні, – кинув хтось.

І я побачив маску в помаранчевій сукні, над чиєю рукою схилилося чорне доміно.

– Мені погано видно, – сказала ворожка, роздратовано піднімаючи голову. – Дайте більше світла.

Якийсь послужливий пан приніс канделябр з фортеп’яна.

– Ви, мадам, багато пережили, – продовжила хіромантка. – Пригода в Ліоні фатальним чином позначилася на всьому вашому житті.

Жінка здавлено скрикнула і вирвала руку. Її очі в прорізах маски спалахнули блискавкою гніву:

– Хто ви така?

Ворожка, ні на мить не збентежившись, спокійно відповіла:

– Тут всі користуються правом маски. Прошу поважати і моє інкогніто. Втім, вас ніхто не змушував удаватися до моїх послуг.

– Абсолютно справедливо, – підтримало її декілька голосів.