Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Ринок служить як для справ громадських, де вирішуються адміністративні питання і суперечки, так і для купецьких, де виставляються на продаж всі потрібні товари. Він становить велику квадратну площу, оточену чудовими високими мурованими кам'яницями; у східній стороні ринку височить вишуканий будинок архиепископа. Можна побачити натовп купців усіх народів, які напливають до цього міста майже з цілої Европи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців та італійців. Тут розбещений натовп бездіяльних гебреїв – вигнанців цілого світу, – тут – майже їх «земля обітована». Саме вони, спокійно дрімаючи на міських бруках, заробляють своєю запобігливістю більше, ніж інші купці… Хоч внаслідок сусідніх воєн Львів, як торговельний центр, дуже підупав, однак сюди продовжують приїжджати купці з Туреччини, переважно греки, які перебувають під пильним наглядом присяжного міського товмача, щоб запобігти обдурюванням. Щороку вони продають приблизно 500 бочок малмазії. Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові тканини, килими і пахуче коріння. У Львові також є воскобійні, які зайвий віск постачають німцям, італійцям та Іспанії. Восени солять тут також варті похвали щупаки, які можна порівняти з тими, які колись ловили між двома мостами у Тибрі і дуже їх цінили римляни. Навколо є багато великих ставків, де ловлять коропів, піскурів та окунів; вони смачні і дешеві. Привозять сюди угорські і молдавські вина, але вони дуже дорогі, тому населення п'є переважно солодкий мед, заправлений хмелем, і пиво – напої не тільки смачні, але й корисні для здоров'я. Є у Львові також міделиварня, де відливають військову зброю. Є великий арсенал, заповнений всякого роду військовою зброєю. У громадському шпихлірі зберігається такий великий запас зерна, що його вистачить на довгі роки. Місто це має друкарню і папірню і все, що тільки потрібно для людського упожитку; до того ж тут незрівнянно низькі ціни на продукти, що притягає до міста велику кількість людей різних національностей і професій, а одночасно запроваджує також різноманітні пустощі і розваги.

Місто має дві брами: краківську, звернену на північ, і галицьку – на південь; стільки ж є передмість, де збудовано приблизно 1500 будинків, які магістрат наказав будувати з цегли, щоб у випадку нападу неприятелів могли бути легко знесені. На тих передмістях височить багато римо-католицьких і грецьких храмів. Місто огинає річка, яку звичайно називають «Полтва» і яка випливає з малого джерела біля цегельні Гольдберга (на Кульпаркові). Вона перепливає попід мури міста, від півдня до півночі, далі тече між горами, через гаї і долини і, круто повертаючи, широким розливом впадає до ріки Буг під містом Буськом. У місті є сади, повні різних і розкішних фруктових дерев, декілька виноградників, які постачають ледве 100 бочок терпкого вина, багато пасік і родючі поля…

Юст Юль – данський посол у Москови при Петрові Першому.

Місто оточене великим високим валом: стіною ж – невеликою, старовинною, з вежами – укріплена тільки внутрішня його частина. Саме місто прекрасніше за усі інші міста подібного розміру. Тут багато красивих палаців: майже усі будинки п'ятиповерхові, з великими колонами з кубічних каменів і прикрашені прекрасними статуями; вікна забезпечені залізними віконницями або ґратами. Особливою пишністю вирізняється будівля Єзуїтської колегії з церквою. Кажуть, ніби король шведський, якому при взятті і розграбуванні Лемберґа дісталася найбагатша здобич, сказав, що в усій його державі нема стільки золота і срібла, скільки він знайшов в одному цьому місті. Шведи узяли між іншим золоті і срібні прикраси з усіх церков і монастирів і всюди чинили насильство; втім, після штурму життя людей щадили. Чоловіки в Лемберзі носять польське вбрання, жінки французьке. А загалом у місцевих жінках нічого польського непомітно. У Лемберзі є замок на дуже високій горі, яка височить над найвищими церковними шпіцами, оточений стінами і вежами і може обстрілювати усі міські вулиці.

Цікаво, що львів'яни симпатизують більше шведам, ніж московитам. Шведи з'явилися сюди як вороги і узяли з поляків великі побори, але отримавши, що хотіли, дозволили їм володіти іншим їхмайном спокійно, в безпеці, як у наймирніші часи. Навпаки, московити з'явилися як друзі, проте теж зажадали з поляків податків, а тепер, отримавши їх, все-таки, як і раніше, грабують, крадуть, відкрито чинять усілякі насильства, забирають усе із зайнятих ними будинків; без всякої совісті навіть під час посту, коли не можуть їсти м'яса, вбивають худобу тільки для того, щоб продати шкуру, а тушу кидають собакам і виробляють багато інших безчинств.