Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

А далі ми попрямували на Самбір, проминувши гарненьке містечко Добромиль, де на нас дивилися, як на диво, бо ми були першими з росіян, що тут з'явилися. Але, натомившись дорогою, ми навіть не оглянули тут старовинну солеварню, що стоїть над глибоким джерелом солоної води, і усе, що бачили в Добромилі, то це костьол, заснований 1513 p., з портретом будівничого на стіні. Праворуч від Добромиля між горами на високій скелі вимальовуються величезні руїни древнього замку згаслого нині роду Гербуртів, які колись володіли і цим містом, і околицею. Цей замок, що викликає нині своїми руїнами якусь романтичну привабливість усієї околиці, прославився тим, що витримав сильні облоги шведів і трансільванців.

За верст 15 перед Самбором ми побачили збоку від дороги містечко Старе Місто. Кажуть, що тут і був спочатку Самбір, заснований в прадавні часи руським князем, і що тільки згодом якийсь польський король, полюючи в лісових околицях древнього Самбора, убив оленя на місці нинішнього Самбора і в пам'ять цієї події заклав місто, давши йому в герб поціленого стрілою оленя. Герб збережений Самбором досі. Насправді Самбір перенесений на його справжнє місце в 1241 р. після пожежі, яка знищила первісне місто. Польські літописці – великі вигадники, пишуть, що Самбір заснований у IV ст. якимись саборами.

Верст за п'ять, не доходячи міста, нас стали зустрічати натовпи самбірчан, кількість яких збільшувалася з кожним нашим кроком, і разом з нами посувалися до міста, навіть заважаючи рухатися нашій колоні.

Самбір невелике, але красиве містечко. Шкода тільки, що Дністер протікає не під самим містом, а верстах в трьох від нього; річка ця хоча ще дуже вузька і мілководна тут, але все-таки прикрашала б місто і додавала б йому багато зручностей.

Міська площа, що лежить під моїми вікнами, – найкращий закуток міста, – квадратна, обставлена прекрасними дво– і триповерховими каменицями, чиста, гладко вимощена. Посеред площі – міська ратуша легкої і витонченої архітектури; вулиці впадають в площу вузькі, як в усіх старовинних західних містах, але прямі і чисті.

Самбір, можна сказати, колиска щастя Дмитрія Самозванця. Тут уперше визнали його царевичем; тут він закохався в Марину Мнішек; тут він уклав відомий контракт з її батьком, тут вона названа його нареченою і звідси поїхала в Москву; тут в ім'я Дмитрія зібралися польські полки і звідси вони рушили захоплювати для Самозванця Московський престол. Самбір ще відомий в історії поразкою під його стінами: шведів (1656), трансільванців (1657) і турок (1672), нарешті ще тим, що жиди, які раніше, як і тепер, тримали в Польщі усю торгівлю в своїх руках, були позбавлені до 1732 р. права торгувати в Самборі!

Ми прожили в Самборі недовго, але весело, і я упевнений, що самбірчани довго з любов'ю згадуватимуть нас за пожвавлення їхнього міста, за різноманітність, яку внесли ми в їхнє тихе життя. Так, щовечора ми імпровізували велике гуляння на міській площі, де незалежно від музики, яка лунала, щовечора влаштовували «зорю з церемонією».

Наші гарні стосунки з самбірчанами спонукали їх дати бал в нашу честь. Ми усі були запрошені на цей бенкет. Бал вийшов на славу: він вирізнявся багатолюдністю, витонченістю і водночас простотою костюмів, безліччю гарненьких жінок, щедрим почастунком і повною невимушеністю, яка викликала непідробні веселощі.

У один з останніх днів нашого перебування в Самборі ми були свідками, і деяким чином, навіть учасниками, католицької, церковної, народної урочистості – свято Божого тіла.

В цей день на чотирьох кутах головної площі влаштували вівтарі, прикрасивши їх квітами, іконами, зеленню, барвистими тканинами, корогвами, статуями святих і картинами духовного змісту. Після літургії з католицького собору потягнулася процесія. Попереду йшли довгою низкою діти, попарно, підібрані за зростом, найменші попереду; за ними потягнулися півчі й інші служителі усіх міських церков, далі в блискучому одязі усі священики міста і його околиць, вони несли парчевий балдахін, прикрашений золотими шнурами, китицями, позументами і страусиним пір'ям, – під яким йшов старий ксьондз зі святими дарами. Услід за цим священиком йшла наша полкова музика; потім загін австрійських солдатів і великі натовпи народу, вирядженого в найстрокатіші і найяскравіші костюми. Під час ходу наша музика грала безупинно різні духовні п'єси.

Але найоригінальнішим було те, що в найурочистіший момент церемонії, коли ксьондз, зупинившись перед вівтарем, возніс догори дароносицю з дарами і благословив тілом Господнім народ, який вклякнув, причому австрійські солдати віддали честь святим дарам триразовим рушничним залпом, наші музиканти грянули «Боже Царя храни»!