Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Після закінчення процесії народ тріумфував протягом усього дня. Натовпи жінок і дівчат, у квітах і яскравому вбранні, ходили строкатими вервечками по місту, притягаючи своїми тужливими піснями кавалерів, які пригощали їх дешевими ласощами. Отут таки можна було надивитися на красунь! У Самборі багато красивих жінок, але в селах їх ще більше, а до дня «Божого тіла» зібралися тут жителі з усіх околиць, ніби навмисно влаштувавши для нас виставку красунь. Та й те сказати, якби нам довелося постояти в Самборі довше, то немало наших опинилися б у вічному полоні самбірчанок; але сурма вже гриміла вдалині; її чарівливі звуки вже почали долинати до нас, заглушаючи солодкі пісні галичанок.

Публіцист, мемуарист. Був військовим моряком, командував дрібними кораблями Чорноморського флоту. Видав «Подорож з Трієста до Санкт-Петербурга в 1810 р.» (1828). Цікавий також його «Огляд Південного берега Тавриди в 1815», де описана історія та етнографія Криму. (Наведений уривок переклав укладач.)

Лемберґ, 30 травня.При вступі в Галіцію, мене усе тішило: схожість жителів з нашими малоросіянами вражаюча: їхні свити і шапки такі самі, які носять у нас в Україні, говорять же так виразно, що я, не будучи малоросіянином, усе міг розуміти без труднощів; і сама природа здавалася мені чарівнішою і щедрішою, ніж бачив я її учора.

Проходячи повз Уніатську церкву і почувши спів, зайшов помолитися. Служба йшла на слов'янській мові, і я не помітив жодної відмінності від нашої служби, окрім того, що на актенії згадують Папу. Священики ходять без бороди, стрижені, і в такому ж вбранні, як католицькі приходські ксьондзи. І церковне облачения уніатських попів таке саме, як у наших.

В міру того, як, минаючи довге передмістя, я наближався до Лемберґа, предмети швидко змінювалися, цікавість зростала, стукіт, гамір наростали; і раптом від сільської тиші, від скромних дерев'яних будиночків я перенісся, наче завдяки чарам, в галасливий, багатолюдний натовп, і перед жадібними моїми поглядами виросла громада будівель – одні кращі, прекрасніші за інші. Прекрасні коні, прекрасні екіпажі, багаті крамниці, кваплива хода людей, чисті тротуари, широкий бульвар, милі веселі обличчя, строкатість і смак дамських нарядів, дивували мене поперемінно і утворювали дивну протилежність з довгими каптанами, конфедератками, червоними або жовтими чобітьми польських чепурунів, і особливо з бідною зовнішністю черні, що тіснилася на вулиці. Я заздалегідь знав, що дорогою від Трієста до Петербурга нам зустрінуться тільки два великі міста, Буда і Лемберґ; але ніяк не уявляв, щоб цей останній був такий багатолюдний, такий багатий. Завтра Трійця, і з завтрашнього ж дня почнуться контракти, на які з'їхалося безліч купців та шляхти, щоб укласти різного роду родинні й торговельні угоди.

Лемберґ схожий на маленьку столицю, в якій чого забажаєш, те й просиш. Крамниці наповнені усілякими товарами, обабіч вулиці видно золочені і розписані вивіски, що рекламують різного роду мануфактуру й ремесла. Скрізь повно народу, всюди по гладкій бруківці котяться багаті екіпажі, і польські улани у святкових мундирах скачуть на гордих конях; самотні красуні снують по тротуарах або, сидячи біля чистого вікна, ваблять і запрошують прихильною усмішкою. Розкіш і розпуста йдуть пліч-о-пліч. Поляки люблять забави майже настільки ж, якщо не більше, ніж італійці. Будучи неробами усе життя і заможними без зусиль, вони не знають, як убити час. Тут є гарний театр, а бали і вечоринки майже щодня то у генерал-губернатора, то у інших знатних панів. Академічна бібліотека містить сто тисяч книг.

Вулиці добре вимощені, розташовані правильно і перетинаються трьома великими площами; будинки в три і чотири поверхи; кращі з них оточують площі, прикрашені трьома величезними церквами, спорудженими посередині. Я заходив у найдавнішу, побудовану королем Іоанном Собеським. Це готична будівля дуже добре збережена. Склепіння її високі, церква не надто велика, але в ній стільки прикрас, стільки чудасій, що саме ця відсутність смакуй безлад здавалися мені кращим достоїнством цього пам'ятника хороброго визволителя Відня.

У центрі міста збудована висока чотирикутна вежа, на якій щогодини сурмлять і сповіщають, що в місті усе спокійно. Я піднявся на неї, але нічого особливого не помітив, окрім дахів, що займають великий простір. З усіх будівель понад усі інші сподобалася мені головна гауптвахта, оточена іонічною колонадою, на якій легко лежить важкий карниз, багато і зі смаком прикрашений військовими гарматами і прапорами.