Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Гой, гой, подпив-єм собі горілкою нині добре,
Хто мя хоче слухати, повім йому охотне.
Хвала Богу, юж і свята прийшли! Хто їв паску,
А я її не видів, тільки свою Настку
Але то ви хочете, як бачу, всі о тім знати,
Хіба аж вам мушу пальцем показати.
Хвала Богу, тішимося, окрасити яйця наступили,
Але бо ся і дівчатам личенька запалили.
Чи не хтять вони лікаря альбо доктора?
Я правдиве доктор, приїхав-єм з міста Надвірної.
Бретери добрі мію, хто хоче зажити?
Але перше хтіте мя просити.
Правду мушу признати, паска мя минула,
Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.
Моя то ж Олена ходила на губи,
Настрашилася лиса, закленула зуби.
І я, панове, о собі страх великий маю,
Коли бік правий на голій землі, а я лівий складаю.
Моя небіжка мати, если знаєте, стара Кулина,
Два рази в рік до церкви ходила.
На різдво і на Великдень варила кашу з хріном,
Пастернак з росолом, з дубовим корінням.
І я часом тієї потрави заживив-єм,
Але ж і голос добрий мав-єм.
О, тепер-то я, панове, охрип, бо-м на горі співав,
Чути мя було по самий Ярослав.
Іще-м ся був гарячої браги напив,
І од того часу голос-єм утратив.
Чи чували-сьте, панове, що я іще вмію?
Як піду до корчми, то голос мію!
А в церкві – не питай, щоби співати.
Чи не волю я помежи пекарки хліба прохати?
І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,
Паски, перепічки з хріном давайте.
«Христос воскрес», дяки, заспівайте,
А ви, дівчата, за тую вірш писанку дайте.
І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,
Паски, перепічки, солонини з хріном давайте.
І я теж на вас буду ласку мати,
Де буде музика грати, мушу вам давати знати.

Ой, як мене моя мати дала до школи,
Ой, зазнав я тяжкої неволі:
Казав мені бакаляр говори «аз»,
А як же я не вимовив – гоп в писок раз!

Крикнув же він другий раз: «Говори «буки»,
Іще-м не вимовив – вже-м впав в його руки.
Крикнув потім в третій раз: «Говори «віде»,
Уже ж його рука по чуприні їде.

А як сказав учетверте: «Говори «живіте»!
Тепер його, хлопці, на лавку кладіте!»
Ой, просив я ся і молив я ся;
Ні мені ся випросити, ні ся намолити.

Ах, ти мій учителю, ах, ти мій крілю,
Отпусти мені сей раз, бо уже млію.
Тридцять раз я омлівав і тридцять ожив,
А він щораз лучче руки доложив.

Пішов я додому та й татові скажу:
«Так мене учитель збив, що я ледве ляжу!»
Іще-м собі гіршого лиха набавив,
Що учитель не добив, то отець доправив.

Побіг же я до мами та й і до сусіда,
Куди ся не оберну – всюди мені біда:
Матір мене коцюбою, сусід – цибухом,
Аж мені набігла грушка за ухом.

Пішов я до корчми позбути туги
Лигнув-єм горівки кубок і другий.
Мислю си: «Горівка моя потіха,
Як вип'ю з квартину – позбудусь лиха».

Випив я квартину, прийшов додому,
Аж ліпше було серцю мойому
Від кварти горівки, доброї сивухи
Станув ми світ, як банька, а люди, як мухи.