Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Побоялися другі пробувати щастя на дворі князя Самоволі. Без справжньої білої голови і справжніх мишачих рукавичок ніхто не відважився приходити. Довго тепер ждали на третього, дуже довго. Одного разу загостив зі сходу не лицар і не мудрець, лише багатий купець. Приніс він до княжої палати кілька мішків з самими рукавичками.

– Купуй, князю, рукавички всім боярам, щоб на весілля нашої княгині Яргордійки не розносили короваю голими руками, – говорив блазень і потрясав високою кучмою.

Самоволя-князь не зважав в тій хвилі на блазневу пустословність, лише спитав сторонського купця, чи не має випадком рукавичок з мишачої шкіри.

– Миші тепер не будь-що, – говорив купець. – Я був далеко по світі та тільки в одного боярина трапилося мені знайти мишачу родину; звідти я придбав для себе одну пару мишачих рукавичок.

Витягнув сторонський купець пару маленьких рукавичок. Блазень, як побачив ті рукавички, затарахкотів дерев'яними калаталками на високій баранячій кучмі і почав співати:

Потряс блазень баранячою кучмою так сильно, що зачепив калаталками за ту верету, якою купець замотав собі голову. Стягнув верету, а на голові купця волосся, мов льон, буйні білі кучері вкрили його спину.

Яргордійка-мишка, як це побачила, принишкла на батькових колінах, прижмурила мишачі оченята. Всі помітили, що їй це дуже сподобалось, лише не знали що – рукавички чи білоголовий купець.

– То правдивий лицар-пан, що приносить щастя нам, – говорив блазень і тарахкотів калаталками.

Князь Самоволя розгнівався дуже за таку блазневу балаканину, аж не знав, що коло нього діється. Він забув в тій шаленій люті за княже достоїнство і вдарив блазня міцно по обличчі.

Блазень схопився руками за щоку, тряс баранячою кучмою, тарахкотів з досадою калаталками і верещав:

– Купуй, князю, купуй нині, бо се жених для княгині.

– Нагайку добру на тебе куплю, – відповів князь грізно, а далі питав купця: – Що хочеш за рукавички?

– Ті рукавички – моє найбільше щастя на землі, – каже купець. – Я їх на продаж не маю і не продам за ніякі скарби світу. Одначе я можу ті рукавички проміняти за одну річ: за одну мисочку моєї улюбленої страви.

– Яка ж то має бути страва? – питав князь.

«То ймовірно вуджена солонина або крупи гречані», – подумала мишка Яргордійка.

– Може, пироги зі сметаною або голубці з перевареною сім'яною олією? – питав блазень.

– Ні, братчику, ні, – перечив купець. – Моя улюблена страва – то киселиця і то добра киселиця.

Яргордійка-мишка аж стряслася на слово «киселиця», мало що не впала в корчі, так їй ця страва опротивіла.

Наказав князь варити киселицю.

Перший князів кухар забрався до діла: зварив киселицю точнісінько за приписами княжими, поставив перед купцем і усміхнувся щасливо. Він був впевнений, що купець в житті не їв ще такої чудесної страви. Покуштував купець киселиці, скривився.

– Недобра, – каже. – Квасна, густа і пересолена.

«Що за лихо? – думає князь. – В мене, на дворі княжім, недогода купцеві з киселицею, то щось нечуване».

Варять ще раз киселицю, але самі бояри варять. Зварили і знов невдало: зробили ніби чир, ніби стиранку, а в додатку добряче підпалили.

– Доле моя нещасна, – ридає князь, а з ним і весь княжий рід постогнує.

– Чей же то не велике діло – зварити киселицю, – говорить мишка Яргордійка. – Ось спробую сама…

Полізла мишка Яргордійка до княжої ватри, веліла кухареві розчинити киселицю, вилізла на горщик, бігає по ньому, доглядає, щоби добре викисла. І князь і бояри подубіли, постовпіли, не знають, що думати, що казати. Мишка Яргордійка сама з кухарем варить киселицю і сама мішає, і то проворно мішає, щоби киселиця не прикурилася.

Зварила миша Яргордійка киселицю, веліла поналивати в мисочки для князя батька, для боярів, а собі і купцеві одну велику миску. Вона перша покуштувала і каже:

– Тепер, може, буде добра киселиця, бо я її сама варила. Куштує князь, куштують бояри, і всі кажуть, що добра. Зачерпнув купець ложку, хлебнув відразу і говорить:

– Не добра, а дуже добра киселиця, – моя мати вдома кращої не варила.

Так мовивши, скинув з себе довгий чудернацький каптан і в цей же час перетворився на гарного білоголового князя-лицаря. Він одягнув на лапки мишки Яргордійки мишачі рукавички, застебнув їх перловими шпіночками, і вона також стала найгарнішою дівчиною-княгинею, достойною наслідницею князя Самоволі.