Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– Та що ви за розбій зробили? Нащо ви розвалили чужий будинок?

– Таже нам казали тото валити за десятку! Дайте нам ще, то ми й три такі розвалимо.

– Хто вам казав се робити?

– Як хто?… Чоловік, не біда, – дух святий при нас, хрещених!

– То покажіть того хрещеного, а ні, то буде круто з вами.

Не знайшли мужики Найди, не знайшли й свідителя на своє оправдане. Пішли до арешту, а звідтам відробляти кару за напад. Щоби поспекатися клопоту, мусили і кошару поставити і по кілька неділь властителеві відробляти; а того, що їм такого гарячого сала налляв за обшивку, десь вирвало, – щез, мов камфора.

Подібними штуками своєї фантазії проживав Дрогобицький Найда довгі літа весело, безжурно, приспівуючи. Дивна, справді дивна одна річ, скілько разів з'явився Найда поміж мужиками, щоб вибрати нові жертви з-поміж них для Мотьового хісна; скілько разів притворився святим і казав: «Я вам брат; мене слухайте; а хто против вас, нехай ладить збанок на кров, а мішок на кості», – завсігди знаходив собі прихильників своїми лесними словами.

З Найдою покривдженому мужикові зачинати борбу – значило пориватися з мотикою на сонце.

Найді було свобідно першому-луччому кості поломити, голову провалити, йому ніколи нічого не сталося, він все умів поховати кінці у воду.

Літа минали, Найда проживав в гаразді, уникав рук мстивих, хоть не оден засідав вночі на него. Замість Найди забили не раз такого бідака, що, вертаючи додому до дітей, винен був тілько Богу душу, а урядові податковому тих кілька ринських, що гарував на них тяжко через кілька неділь.

Наглі зміни бориславського суетливого житя пхали Найду і його товариша Мотя Хуну наперед; кождий з них чувся щораз більшим паном своєї волі. Все ішло в обох прискореним кроком, всі їх бажаня здійснювалися, мав чародійною, силою.

Аж стали німці в Бориславі заводити свої порядки. Вони закупили від жидів багато мужицької землі, почали жидівські садиби перебудовувати на палати, почали ставити доми для робітників; а замість соток шинків касирних станула одна великанська гостиниця з вежею і з годинником для урядників фабричних; словом, азійські порядки стали прибирати, як мовляли навіть самі старозаконні, вид європейської культури.

Глядить Найда на тоту гостинною і сам не знає, що робити: чи капелюх перед нею знімати, чи класти під неї тоті динамітові патрони, що має їх повно і в кишенях і за пазухою, та висадити у воздух. Не міг ні сяк ні так рішитися; пішов до свого товариша Мотя Хуни посовітуватися. Тут по довгій нараді прийшли до того переконаня, що нові порядки німецькі, рух парових машин, то для них обох неминуча загуба.

Борба на жите і смерть. Хто з ким? Найда і Мотьо Хуна з «пруссаками». За що? За тото, що німці привезли з собою для обох недолю.

Борбу розпочато хитро: одної ночі запросив Найда мазурів до Мотя на «дурничку», велів їм дати вина, меду, а потому сам утік з корчми. Мазури випили, що Найда казав дати, але не заплатили; а в додатку витовкли шкло, погаратали шинок і самого Мотя Хуну мали потурбувати.

Мотьові було се й на руку, що мазури полупали шинок: він післав Найду і Сеньку до рабинів і старшини старозаконної з оповіщенєм, що робітники-пруссаки обезчестили в Мотя Хуни богомільню і споганили страшним способом «святу тойру».

Вість та, мов блискавка, розійшлася та обурила всіх вірних синів Єгови до крайності. Вмить зібралися тисячі защитників «св. тойри» і стали бомбардувати камінєм робітничі фабричні доми. «Гур-р-ра!» та й «Гур-р-ра!» розлягався пекольний крик по цілій околиці. П'ять тисяч старозаконників проти кільканацять новозаконників – то страх нерівномірні сили противників: майже кількасот на одного! Від п'ятої години рано до семої ввечері летіло каміне градом на «пруссаків-гоїв»; кільканацять робітників окаменовано під стосами каміня; доми робітничі німецькі знищено до нащадку; оден божевільний жид дістав від жандара кульку в черево. Найді нічого не сталося, хотя через цілий час стояв на чолі тої кількатисячної армії і перший кидав камінєм на своїх. Він сидів пізніше кілька місяців в Самборі разом з Сенькою під «млином», але головного проводиря тої страшної звірської бучі ні він, ні Сенька не видали: Мотьо Хуна вийшов чистий.

Скінчився процес, Найда вийшов з криміналу: то що ж з того, коли його звізда стала меркнути. Він обіцював собі дуже багато з того покаяння, яке відбув у в'язниці як защитник «св. тойри» і свого товариша Мотя; а тим часом якось не йшло по його мислі. Куди поступив, не велося.