Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Описавши свою стрічу з Трещаковським, приступає о. Наумович до властивого темату о духах. Читаємо там отсі дві цікаві історійки:

Отець Трещаковський привів свою дочку до стола і сказав до неї:

– Призови духа!

Дівчина сіла при столі, взяла олівце в руку, розстелила на столі папір, подержала так може минуту руку, в тім якась сила стрепенула рукою, і вона, обернувшись до отця, сказала:

– Єсть дух!

Отець Трещаковський здіймає з кілка єпитрахиль, бере кропило, мачає в свячену воду і з повагою питає:

– Душе, як тобі на ім'я?

Рука якби електричною силою стрілила по папері і видно було ім'я:

– Марія.

– Маріє! – каже о. Трещаковський. – Чи ти світлий, чи темний дух?

– Світлий!

О. Трещаковський не вірить на слово, хрестить три рази і кропить священною водою.

Показалося, що то був темний дух, бо утік під стіл.

О. Трещаковський казав:

– Темний дух не може і правди сказати, іно саму брехню. Я їх уже випробував, я добре їх уже знаю!

Знов дівчина положила руку на папір, і знов рука стрепенулася і скоростею електричної сили написала ім'я:

– Юстина.

– Ти світлий дух?

– Світлий!

О. Трещаковський повісив єпитрахиль і кропило на кілок і почав розмову з духом.

– Хто ти є? Де ти жила? Чим займалася?

– Я, Юстина, родилася в Константинополи, була купчихою, померла року 1553, дня 8 січня.

– Дай нам який видимий знак, що ти істинно межи нами.

– Згасіть світло.

О. Трещаковський здмухнув свічку, стало в хаті цілком темно і тихо, лиш рука щось дуже скоро шкробала по папери, може минуту, може дві. Відтак утихло, от. Трещаковський засвітив знов свічку, берем папір в руки, а на нім нарисований образ святої женщини з хрестом на руках, а під тим образом підпис по-грецьки: Свята Єлена.

– Юстино, дай нам еще який знак.

– Нехай дівчина сідає до фортеп'яна.

Дівча сідає при фортеп'яні і зачинає грати «Іже Херувими». Грає прекрасно.

– Як не віриш, – каже о. Трещаковський, – що то не дівчина грає, тілько дух, іди і відорви руку від фортеп'яна.

Я приступив до неї, беру за руку, но диво! Я тягну, а рука якби прикована, не подаєся мені, і їй то нічого не мішає, вона грає, а мені видиться, що то не тілесна, но желізна рука. Всею моєю силою я не міг їй перешкодити, щоби один тон з «Іже Херувими» опустила. То зділало на мене огромне вражінє.

– Тепер, – кажу, – вірую, що щось єсть.

– Юстино, чи покажешся нам? – поспитав о. Трещаковський.

– Возьми шклянку, положи верх неї зеркало, а на зеркало най положить руку дівчина.

Ми так зробили і дивимося, а в шклянці як мініятурка жінки, якби в оболонці. За минутку щезла.

Ми не могли опам'ятатися від подиву. Я довго не міг заснути, аж над ранком.

Нарисований образ св. Єлени я собі взяв на пам'ятку і був би у мене довго, аж при пожарі в Коростні десь затратився враз з кількома рукописями духів.

Як із сего опису видно, у нас на Руси дійсно були спиритисти, і хто знає, до яких би то результатів дійшов був спиритизм у нас, якби головні діячі на тім поли були людьми мирськими. Ту видно, був засновок до зовсім нової секти. Деінде духи поселяються в живу особу або беруть дещо тіла в живої якої особи, а в домі Трещаковського являлись вони в шклянці від води і навіть без тіла були видні очима людськими. А вже найцікавіша поява тота, що духи грали на фортеп'яні «Іже Херувими» і лишили Трещаковському свої рукописи!..»

Хто ж властиво був ту обманений: чи Трещаковський, чи о. Наумович, чи вони оба? Нам годі відповідати, бо справа, як кожен признає, єсть надто дразлива і делікатна.

Народився в с. Брониця на Дрогобиччині. Закінчив учительську семінарію у Львові, кілька років учителював, а з 1879р. працював управителем народної школи в Бориславі.

Перші оповідання почав друкувати в галицькій пресі з 1881 p., а згодом видав їх у дев'яти збірках. Утворах описував життя дрогобицької Каліфорнії – Борислава. Всього письменник написав понад сто оповідань і з десяток казок.

Коли би так цісар або міністер перебрався за руського мужика, взяв на себе червону камізельку а в руки палицю і перейшовся в понеділок в торговий день по Дрогобичі коло ратуші, коло криміналу, коло уряду податкового, так зараз пізнав би, хто в тім «королівськім престольнім городі» царює, хто його за уха крутить і «зецами» обкладає, хто ним командує. Нехай би такому преображенію цісарському або міністерському випав припадком костур з рук і покотився в те місце, де стоїть громада старозаконних підприємців, соймує і нікому з дороги не хоче ся вступити; а зараз посиплються обидні слова: «Ти сокиркє з Михаилевич! [73] Ти розбійник з Михайлевич! Ти червоне камізельке, ти!..»