Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– А ви, нанашку, що волите: пиво чи гарак? [76] Гарак – арака, ром

– Я уже волю пиво.

– Добре! нехай буде пиво… Мотю, тому татусеві в новім сіряці літру пива.

– Я волю гарак, бо на горівку присягав, – толкує третій.

– Дайте тому сватові в пасових чоботях півкварти гараку; нехай здоровий хоть раз нап'єся, коли на горівку присяг.

– Я уже волю горівку, – мовить четвертий.

– Добре! дайте, Мотю, тому горівку, але такої, щоб аж око побіліло; я також з ними нап'юся.

Запивають мужики, котрий що любить; напиває і Найда, в товаристві забавлявся і все допрошує: «Кажіть собі жидові дати закуску, москалів, [77] Москалі – тюлька. селеддів». А мужики кажуть, заїдають смачно без принуки, мов на комашні або на празнику.

– Не жалуйте собі, люди, – кричить Найда, – хто випив, нехай велить собі ще дати, а потому до роботи.

«Та чому не пити, чому не їсти, коли дурничка трафилася, – думають мужики, – дурний дає, а розумний бере».

Наїв, напився Найда і улетучився. Вийшов собі надвір незамітш, ніхто не бачив коли.

– Коли той «баштефрант» пішов, то й ми собі забираймося за ним, щоби жид не чіпався, – кажуть собі мужики потиху на ухо і ну же оден за другим гусаком сунуть в двері.

Мотьо Хуна хап першого за ковнір і говорить:

– Го-о-ов! що ж то ви, панове, до мене на здекуцію прийшли? То ви не гадаєте за тото платити, що ви ту напили і наїли. Ви думаєте, що ту напої і їду на гостинці змітають?

– А по-якому ж се? – питають себе мужики здивовані.

– Та я вас питаю: по-якому се?

– То ми маємо за все платить? А той чоловік, чи касир, що нас сюди привів? Таже се він все казав, то нехай платить.

– Котрий казав? – питаєся Мотьо і держить двері за клямку. – Покажіть, котрий? Нехай зі мною порахуєся.

Глядають мужики, роззираються по кутах; таки нема того, що їх сюди привів.

– Та нехай шинкар сам глядає, а нас се нічого не обходить, – каже оден з відважніших, що найменше був причасним до тої дурнички.

– А ти, мудрагелю! Звідки такого розуму навбрався? – кричить жид. – Чи не з Дзвиняча ти таку мудрість привіз? Ти, король гоцул, ти, гоцул король, ти!.. Знімай той широкий ремінь, знімай, або плати за дві літри вина! Я тебе зараз научу, тілько нехай жандари прийдуть!..

– Пождіть, орендарю, не гнівайтеся! – зачинають просити мужики. – Ми ще годні тото заплатити, що ми випили і з'їли.

Легко повісти «заплатимо»… Самі поприходили із-за Турки, з-під Сянова, з Косова, кождий прийшов сюди глядати за крейцаром; а ту йому на самім вступі велять «плати або давай застав». А є за що платити: десь і недовго тото тривало, а тілько наїлося, напило, що сум чоловіка огортає. А ту ще загорнув кождий, що мав найліпшого дома, бо думав собі: «Як тя видять, так тя пишуть»; ліпше одягнешся, то скорше хто-небудь возьме на роботу.

Розважили мужики, познімали опанчі, кожухи, бесаги, полишали в Мотя Хуни в застав та пішли на роботу; полізли в яму відробляти «дурничку», яка дісталася їм з ласки Найди. Заплатили всі добре і нікому нічого не сказали о тій обрадованній.

Отак провадив Найда з Мотьом Хуною золоті інтереси. Сотки мужиків платили кождого тижня «фрицівку». [78] Фрицівка – могорич. Хоть не одного остерігали, щоби не йшов, то нічого не помогло: руська жилава натура не хоче хіснувати з досвіду других; вона мусить власною шкірою заплатити кожду науку, а часом заплатить і головою.

«Не йди за Найдою, бо буде з тобою лихо; потахнеш десь в ямі, заморочишся», – шептали не одному на ухо, а він таки пішов.

Найда мав ще одну поплатну неоподатковану «професію»: він доставляв підприємцям дешевої робучої сили, заганяв ліпших, способніших мужиків на роботу там, де бажав Мотьо Хуна. Способи були на се всілякі, а поміж іншими і той, що Найда забирав двацять, трицять мужиків, давав кождому по шустці завдатку і заставляв їхрозвалити яку кошару.

– В мене все іде на «акорд»: розберете тоті шопи, поносите он там до потока, то дістанете зараз десятку і горівки, скілько котрий схоче, – говорив Найда і відходив.

«Та що то таке в нас розбирати! – думали мужики. – Се вмить зробиться».

Розбирають мужики кошару. Звалили, розтрясли дах, носять до закопу; розбирають стіни і розчисляють на двацятьох десятку: буде кождому по п'ять шусток; отакий заробок, щоби святився!

Уже з кошари тілько стовпи, підвалини і підлога; уже незадовго кінець роботи: аж ту Мотьо Хуна з цілим гуртом старо-законників, поліцаїв, і жандари в додатку, обступили довколо мужиків. Всі питають: