Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Тут пані Марґрет зібрала всі ті предмети, які свого часу потрапили до її рук і особливо сподобались їй; вона ніколи не обмежувала себе в цьому відношенні, й якщо яка-небудь річ здавалась їй цікавою, вона зберігала її напам’ять і прикрашала нею своє житло. На стінах висіли старовинні образи на золотому тлі, а у вікна були вставлені вітражі, й усім цим творам мистецтва вона приписувала яке-небудь незвичайне минуле або навіть таємну чудодійну силу, так що в її очах вони були святинею і вона не наважувалася розлучитись із ними, хоча знавці дійсно визнавали за деякими з них художню цінність і всіляко намагалися видурити ці речі в їх неосвіченої власниці. У скриньці з чорного дерева у неї зберігалися золоті медалі, рідкісні монети, філігранні прикраси та інші коштовні дрібнички; до них вона мала особливу пристрасть і продавала їх тільки тоді, коли це обіцяло їй особливо велику вигоду. І, нарешті, на полицях біля стіни було складено цілі купи величезних, грубезних фоліантів, які вона вже давно ретельно збирала. Тут були всілякі Біблії, старовинні космографії з незліченними гравюрами на дереві, описи подорожей, сповнені різних чудес і чудасій, курйозні книги з міфології, які були в ходу в минулому столітті, з величезними, складеними в кілька разів кольоровими гравюрами, що вже встигли добряче розшарпатися; ці наївно написані книги вона попросту називала язичницькими житіями. Крім того, у неї була ціла бібліотека простонародних лубків, із яких можна було дізнатися про п’ятого євангеліста, про молоді роки Ісуса, про його пригоди в пустелі, дотепер іще не відомі, про те, що його тіло нібито збереглось і згодом було знайдене разом із якимись грамотами; про страшні зізнання одного вільнодумця, що з’явився з того світу, аби розповісти про свої муки в пеклі; це зібрання доповнювали кілька літописів, сонників і книг з описами цілющих трав. Усяке друковане слово, – хоч про що б ішлося, – завжди містило в очах пані Марґрет частку правди, так само як і будь-які усні перекази, що ходили в народі; та світ Божий, відбитий в усіх цих книгах і легендах, далеке і близьке, і навіть своє власне життя, – все здавалось їй рівною мірою чудесним і сповненим глибокого змісту; в ній усе ще жила старожитня, простодушна віра в чудеса, не схожа на витончене марновірство сучасних освічених людей. Усе надруковане в книгах і почуте від людей давало багату поживу її невгамовній фантазії, і, зі жвавою цікавістю вбираючи всі ці нові враження, вона брала їх на віру і негайно ж висловлювала їх у ті властиві мисленню народу відчувані форми, що, як старий бронзовий посуд, тим яскравіше блищать, чим довше вони були у вжитку. Всі боги та божества стародавніх і сучасних язичницьких народів, легенди про них і їх зображення в книгах дуже цікавили її, тим більше що вона вірила в реальність їхнього існування і думала, що істинний Бог бореться з ними, намагаючись ізжити їх зі світу; ця нечисть, іще не цілком підвладна Господу Богу і яка не відмовилася від своїх підступів, викликала у неї гарячий інтерес до себе, змішаний із забобонним страхом, так само як і безбожники, чию поведінку вона могла пояснити собі тільки тим, що, заперечуючи існування Бога, ці жахливі люди діють не за своїм внутрішнім переконанням, а всупереч йому, просто з упертості. Величезні мавпи та інші чудовиська, що мешкають у лісах південних країн, про які писано було в цих старовинних книгах, казкові водяні та русалки – всі вони були в її очах не що інше, як цілі народи, що потонули в невірі та опустилися до тваринного стану, або просто покарані богохульники; тепер вони то каються, то злобують, і їх жалюгідна доля – живе свідчення руйнівного гніву Господнього, хоча часом вони не проти зле пожартувати над людиною.

Отже, вечорами, коли вогонь у печі пані Марґрет весело потріскував, над горщиками здіймалася пара, на столі з’являлися поживні сільські наїдки, а сама господиня сиділа в своєму спокійному, прикрашеному інкрустаціями кріслі, – до її кімнати починали сходитися гості, аж ніяк не схожі на тих людей, яких можна було побачити під склепіннями її лавки в денний час. Усі ці друзі та знайомі були бідняки, яких приваблював сюди і апетитний запах страв, приготованих гостинною господинею, і можливість поговорити про вищі матерії; вони шукали відпочинку після денних справ і турбот та знаходили його в тих жвавих розмовах, які тут велися. За винятком небагатьох лицемірів, що приходили тільки заради дармового частування, всі вони дійсно відчували потребу в таких задушевних бесідах і зі щирим захопленням тлумачили про речі, що виходили за межі повсякденного, особливо про релігію та про таємничі, загадкові сторони життя, а позаяк у відповідь на такі запити тогочасне суспільство могло запропонувати їм лише вельми прісну їжу, то вони намагалися самі відшукати розгадки цих пекучих таємниць. Внутрішня невдоволеність, невгамована жага пізнання істини, спільність долі цих людей, все те, що вони пережили, прагнучи задовольнити ці свої пориви в суєтному світі пристрастей, – ось що приводило їх сюди, а також спонукало вступати в різні дивні секти, про внутрішнє життя яких пані Марґрет постійно дізнавалася через своїх друзів, бо вона не полюбляла утруднювати себе і взагалі була занадто мирською людиною, щоб займатися такими справами самій. Більш того, вона різко шпетила малодушних і злісно висміювала тих, хто схильний був надто вдаватися в містику. Щоправда, вона й сама жити не могла без таємничого та чудесного, але її захоплювали таємниці реального, чуттєвого світу, самого життя в його різноманітних зовнішніх виявах і загадкові долі окремих людей; про такі речі, як чудесне душевне прозріння, послання благодаті, обранництво і тому подібне, вона й слухати не хотіла, і якщо хто-небудь із її гостей заводив мову про це, вона давала йому гарну відсіч. Бога вона вшановувала насамперед за те, що він був мудрим і майстерним творцем усього чудесного, що є на цьому світі, але, крім того, він володів у її очах іще однією властивістю, що викликало в неї особливе здивування та захоплення: вона вважала його покровителем усіх тих, хто енергійний і сміливий, хто сам коваль свого щастя і, не маючи гроша ламаного за душею, своїм розумом прокладає собі дорогу і виходить у люди. Тому ніщо не тішило її так, як успіхи молодих людей, народжених бідними і незнаними, але які зуміли завдяки своїм здібностям, ощадливості й розуму вибитися з нужди, посісти високе становище в суспільстві, та ще й придбати повагу і довіру високопоставлених осіб. Із жвавою участю, ніби справа стосувалась її самої, стежила вона за тим, як процвітали її улюбленці, а коли їх добробут зростав настільки, що вони вже могли зі спокійною совістю дозволити собі деяку розкіш, – вона щедро обдаровувала їх ще й від себе і поділяла з ними їх перемогу. Великодушна за вдачею, вона охоче допомагала ближнім, причому не стільки тим, хто вік свій жив у злиднях, – їм вона давала не менше й не більше як було заведено, – скільки тим, хто починав заводити деяке майно, – їх вона воістину обсипала своїми щедротами, хоча така марнотратність була їй не по кишені.