Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Алківіад – політичний і військовий діяч Афін кінця V ст. до н. е., що належав до демократичної партії й кілька разів очолював афінські збройні сили у війні зі Спартою. Маючи в Афінах багато ворогів, що всіляко шкодили йому своїми підступами, Алківіад не раз за своєї відсутності піддавався засудженню й вигнанню. В молодості він був другом і учнем Сократа.

Мармонтель, «Повчальна історія про Алківіада». Жан-Франсуа Мармонтель (1723–1799) – французький письменник, прогресивний мислитель, автор трагедій, романів і декількох збірок новел «Повчальні історії», до яких належить і згадана в цьому листі повість про Алківіада («Alcіbіade ou de moі»). Сюжет повісті – любовні пригоди юного Алківіада, який домагається безкорисливої любові «заради себе самого». Безупинно розчаровуючись у жінках, Алківіад, врешті-решт, приходить до Сократа за порадою. Шодерло де Лакло і цього разу цитує Мармонтеля не зовсім точно, але загальний сенс фрази, сказаної Сократом, збережено.

Менехми – персонажі комедії грецького драматурга Менандра (ІV ст. до н. е.) під тією ж назвою і її римської переробки (Плавт, ІІ ст. до н. е.); комічна інтрига, побудована в «Менехмах» на плутанині, що виникає через схожість двох близнюків. Існує також однойменна комедія Реньяра (1703).

Оскільки в подальшому листуванні не виявлено нічого, що могло б розв’язати цей сумнів, ми визнали за краще вилучити лист пана де Вальмона.

У цій скриньці були всі листи, що висвітлювали її стосунки з паном де Вальмоном.

Листи 81 і 85 цього зібрання.

Із цього листування, а також із листів, переданих пані де Розмонд після смерті пані де Турвель і довірених їй же пані де Воланж, укладено було цю збірку. Оригінали перебувають у руках спадкоємців пані де Розмонд.

Цей лист залишився без відповіді.

Примітка Видавця: Причини приватного характеру та міркування, шанувати які ми завжди вважатимемо за свій обов’язок, змушують нас тут зупинитися. Нині ми не можемо дати Читачеві ні продовження пригод мадемуазель де Воланж, ні викласти йому похмурі події, які переповнили чашу лих пані де Мертей і довершили її кару. Можливо, коли-небудь нам і буде дозволено доповнити цю працю, але ніяких зобов’язань у цьому відношенні ми на себе взяти не можемо. А якби це і виявилося можливим, ми визнали б за свій обов’язок довідатися спочатку про бажання читацької Публіки, яка зовсім не має тих же підстав, що й ми, цікавитися таким Твором.

Прево вводить «Попереднє повідомлення…», щоб вмотивувати, чому «Історія кавалера де Ґріє і Манон Леско» видається як самостійний твір, адже раніше вона була ним включена до «Мемуарів шляхетної людини» – маркіза де Рокенкура (див. післямову). Свою дію він підкріплює авторитетом Горація, цитуючи його «Послання Пізонам» (більш відоме як «Мистецтво поезії») – найавторитетнішу нормативну поетику, яка стала зразком для більшості класицистичних поетик, у тому числі для «Мистецтва поезії» Буало (поетика – складова літературного твору, норми й засоби художнього вислову; в XVІ – XVІІ ст. їх з’являлося так багато, і віршованих, і прозових, що вони набрали жанрових ознак).

Маються на увазі такі рядки Горація: «Слово по слову – й по колу // Мова пішла. Не про вілли чужі, не про те, чи й насправді // Вправно танцює Лепор, а про речі, що кожній людині // Вкрай необхідні, близькі: Чи в багатстві, чи, може, в чеснотах // Криється щастя людське? Чи лиш вигода в дружбі, чи, може, // Вище якесь почуття, і в чому таки полягає // Справжня природа добра та який його прояв найвищий?» («Сатира», ІІ, VІ, 72–76) і Буало: «Полишивши всілякі турботи, поговоримо, Ламуаньйон, про чесноти, які паморочать твій розум; обговоримо, які блага істинні і які оманливі, і чи має чесна людина страждати від своїх недоліків; поговоримо про те, що скоріше веде нас до слави – різноманітні знання чи непохитна доброчинність» (VІ послання, вірш 153–158).

Маркізу де Рокенкуру під час другої зустрічі з де Ґріє було 58 років.

Примітка була включена до видання 1753 р. – першого після зняття заборони на твір. Прево вніс багато поправок («виправлення помилок»), переважно стилістичних, а також додав епізод з розіграшем італійського князя на початку 2-ї частини, який становив найсуттєвіший із «додатків».