Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Цікаву інтерпретацію отримали о5брази Вальмона й Мертей в есеї А. Мальро «Чорний трикутник. Лакло. Гойя. Сен-Жюст» (1970), частину якого, присвячену Ш. де Лакло, часто використовують як супровід до франкомовних видань роману. На думку Мальро, з образами Вальмона і Мертей автор «Небезпечних зв’язків» увів до французької літератури новий тип героя, а саме героя, дії якого визначає ідеологія. Три обов’язкові складові утворюють цей тип: усвідомлення цілі, воля, спрямована на її досягнення, і систематичне застосування цієї волі. Такими будуть у ХІХ ст. Жульєн Сорель у Стендаля і Вотрен, герой кількох романів Бальзака; та першими були герої Шодерло де Лакло. І дійсно, Вальмон і Мертей демонструють те, що називають «рольовою поведінкою»: вони не просто живуть, а грають роль, яка відповідає тому образові самих себе, який склався у їхній власній свідомості і свідомості оточуючих.

Вражає душевна порожнеча Мертей, що зближує її з інфернальними героями готичних романів, які маніпулюють душами людей, затягуючи їх у вир зла, і зла у романі де Лакло тим паче небезпечнішого, бо воно має привабливий вигляд. До Манон читач схильний ставитись із поблажливістю, вона усвідомила свої помилки і дорого за них заплатила, а вчинки Мертей викликають у нього обурення. Каяття ця жінка не відчуває, як не відчував його Блайфіл, лицемір та інтриган із знаменитого роману «Історія Тома Джонса» Генрі Філдінга, досвід якого де Лакло також враховував при написанні власного твору. Так само як Філдінг, у фіналі роману він вдається до «зривання масок»: роман закінчується покаранням зловмисників, справедливість торжествує, а заразом і моральне почуття читача. Та чи не є він лише даниною традиції англійських просвітницьких романів і водночас полемікою з ними, адже насправді нічого не вирішує і нічого, по суті, не змінює?

Роман Лакло піддає перегляду і переосмисленню більшість засадничих концептів і моделей мислення своєї епохи. Йому чужа оптимістична віра просвітників в апріорну доброту людської природи і її вроджену моральність, про що красномовно свідчать образи провідних героїв твору. Не приймає він і просвітницький раціоналізм: де Мертей керується у житті лише розумом, але без «серця» він перетворюється на знаряддя зла. Чутливе серце Турвель, її моральна чистота і набожність протиставлені душевній порожнечі Мертей, та хіба вони торжествують у фіналі роману? Розвінчується й філософія гедонізму, яка вбачає вищу цінність і сенс життя у фізичних й еротичних насолодах, адже жодного щасливого серед героїв «Небезпечних зв’язків» ми не бачимо. Виявилася чужою де Лакло і моральна індиферентність рококо, про що усе ж таки не може не свідчити фінал роману. Тож можна погодитися з А. Мальро, який писав, що «Лакло тільки ставить питання».

На завершення слід сказати: творам, зміст яких по-різному актуалізується у різні часи, зазвичай судилося довге життя. Тому й «Історія кавалера де Ґріє і Манон Леско» абата Прево, і «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло залишатимуться і надалі серед творів, які залюбки читають, не розмірковуючи над їх «похилим віком».

Наталія Білик

Маю також попередити, що я вилучив або змінив імена всіх осіб, про яких ідеться в цих листах, і що коли серед імен, мною вигаданих, знайдуться ті, які належать кому-небудь, то це слід вважати моєю мимовільною помилкою й не робити з цього ніяких висновків.

Урсулінки – католицький жіночий чернечий орден святої Урсули; основна діяльність урсулінок була пов’язана з освітою та вихованням дівчат.

Вихованка того ж монастиря.

У парадному туалеті ( італ. ).

Дівчата з дворянських родин отримували виховання й освіту в жіночих монастирях, де вони жили упродовж років на повному пансіоні коштом їхніх батьків.

Брамниця монастиря.

Слова «шалапут, шалапутство», які в добірному товаристві, на щастя, вже виходять із ужитку, були звичайною річчю, коли писалися ці листи.

Для розуміння цього місця слід мати на увазі, що граф де Жеркур кинув маркізу де Мертей заради інтендантші де***, яка для нього пожертвувала віконтом де Вальмоном, і що саме тоді маркіза й віконт зійшлись. Оскільки історія ця мала місце значно раніше за події, про які йдеться в цих листах, усе листування, що її стосується, ми визнали за краще не вміщувати.