Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Шодерло де Лакло за складом особистості, інтересами, родом занять й усім своїм modus vіvendі суттєво відрізняється від Прево. Якщо Прево постає передусім як приватна особа, монах-утікач, герой любовних історій, а «Манон Леско» як породження і продовження його особистості і життєвого досвіду, то Лакло у сприйнятті наступних поколінь обійняв іншу нішу: людини із твердою вдачею, цілеспрямованої і замкнутої, військового і політика, діяча Французької революції; його приватне життя (окрім історії одруження) не привертало до себе уваги й не оприлюднювалось; про нього говорять мовою сухих фактів, уникаючи «романізації».

П’єр Амбруаз Франсуа Шодерло де Лакло ( Pіerre Ambroіse Françoіs Choderlos de Laclos ) (1741–1803), як і Прево, de facto походив із третього стану, дворянство його батька, секретаря інтендантства провінцій Артуа і Пікардія, було не родове, а дароване грамотою короля. Народився він в Ам’єні, освіту отримав у Королівському артилерійському колежі, потім проходив службу у різних гарнізонах. 1777 року Лакло заснував нову артилерійську школу у Валансі (серед її студентів був Наполеон Бонапарт), затим був відряджений до інженерних військ. У 1781 році Лакло бере шестимісячну відпустку й, оселившись у Парижі, переважну частину часу присвячує написанню свого знаменитого роману «Небезпечні зв’язки», який викликав невдоволення в армійського керівництва; прийнято навіть вважати, що саме публікація роману стала причиною втрати ним офіцерського патенту. Та насправді безпосередньою причиною був оприлюднений ним у 1786 році твір професійного змісту, де він висміяв французьку армію і її безнадійно застарілі методи спорудження захисних укріплень.

Літературна творчість не була найважливішим видом діяльності цієї всебічно обдарованої людини, період, присвячений їй у його житті, тривав недовго: 70-ті – перша половина 80-х рр. Письменницький спадок Лакло невеликий: «легкі поезії», характерні для Франції й особливо поширені у мистецтві рококо, лібрето комічної опери «Ернестина», прем’єра якої виявилася провальною (1777), кілька творів у дусі Ж.-Ж. Руссо, якого Лакло обожнював, кілька сатир; розпочатий ним другий роман «Про освіту жінок» (1785) становить незначний інтерес. У другій половині 80-х рр. Лакло фактично відходить від красного письменства, натомість пише кілька ґрунтовних наукових праць з історії та військової справи. Тому, на відміну від Прево, Лакло по праву може вважатися автором одного твору – роману «Небезпечні зв’язки», але й того досить, щоб його ім’я було назавжди вписане до історії літератури.

Наступні роки життя пов’язані переважно з політикою. Критично налаштований щодо «старого режиму», Лакло знаходить підтримку в опозиційного політика герцога Орлеанського. З розгортанням Французької революції (1789–1794), захоплений республіканськими ідеями, він стає одним з провідних діячів якобінського клубу («Товариства друзів Конституції»), який відігравав значну роль у розвитку подій революції, і редагує їхній друкований орган. Та це не завадило тому, що під час якобінської диктатури (1793–1794) Лакло як «орлеаніст» був заарештований і звільнився лише після термідоріанського перевороту (27–28 липня 1794 р.), що означав повалення якобінської диктатури. До військової служби він зміг повернутися лише за підтримки Наполеона Бонапарта у 1800 році. Здоров’я Лакло на той час було підірване, та він бере участь у військових кампаніях Наполеона й отримує чин генерала та високі посади. Закінчив Лакло свій життєвий шлях 4 вересня 1803 р. в італійському містечку Таранто і був похований у форті, який і досі носить його ім’я, на острові Сан-Паоло. У 1815 р. після поразки Наполеона та реставрації династії Бурбонів його надгробок був зруйнований, а останки, як прийнято вважати, скинуті в море.

Автор «Небезпечних зв’язків» відзначився і як талановитий винахідник: у 1792 р. він організував виробництво ядер нового зразка для революційної армії, вони стали прообразом сучасних артилерійських снарядів і забезпечили французькій артилерії передові позиції в Європі. Окрім того, Лакло вважається винахідником сучасної системи нумерації будинків (раніше будинки отримували номер у послідовності, в якій зводились). Було в житті Шодерло де Лакло і велике кохання, яке завершилося щасливим довготривалим шлюбом. Це кохання він зберігав усе своє життя, свідченням чого є численні листи до дружини.

Знаменитий роман «Небезпечні зв’язки» побачив світ у 1782 р. й ще за життя його автора пережив близько півсотні видань. У передмові до першого видання Лакло писав: «Я вирішив написати твір, який би виходив за межі звичного і наробив би багато галасу, відгомін якого було б чути, коли мене вже не стане». Можна з певністю сказати, що мети своєї Лакло досяг: після першої ж публікації роман отримав репутацію скандального. Його не заборонили, як «Манон Леско», проте також оголосили «аморальним»; водночас ним захоплювались, відомо, що серед його шанувальників була й королева Марія Антуанетта. Інтерес до нього не зник і донині, як не вичерпалися намагання розкрити задум його автора. Свідченням інтересу до нього є й значна кількість його екранізацій. Чи не найвдалішою з них можна вважати фільм чесько-американського режисера Мілоша Формана «Вальмонт», який виявився, сказати б, «рокайльнішим», ніж першоджерело. Форман дещо змінив смислові акценти і фабулу, передусім фінал твору, який став по-рокайльному відкритим, «легким». Утім, сам Форман говорив, що нічого не домислював, а саме так сприйняв цей текст і так його запам’ятав, а це є свідченням того, що й досі твір уможливлює різні його прочитання та перечування.