Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Вона жахнулася від моєї несамовитості, все ще стоячи на колінах біля мого стільця, дивилася на мене, тремтячи й не сміючи дихати. Я зробив кілька кроків до дверей, обернувшись до неї і не зводячи з неї очей, але потрібно було втратити останнє людське почуття, щоби встояти проти такої чарівності.

Мені була така чужа варварська безсердечність, що, перейшовши несподівано до протилежної крайності, я повернувся або, скоріше, кинувся до неї, забувши про все. Я обняв її, обсипав незліченними ніжними поцілунками, просив вибачення за мою запальність; зізнався, що був грубий, що не заслуговую на щастя бути коханим такою дівчиною, як вона.

Я всадовив її і, ставши перед нею навколішки, заклинав вислухати мене. У небагатьох фразах я висловив усе, що тільки може винайти найшанобливішого, найніжнішого покірний і пристрасний коханець. Я благав її, як про милість, сказати, що вона прощає мене. Вона впустила руки мені на плечі, кажучи, що сама потребує моєї доброти, аби загладити ті прикрощі, яких мені заподіяла, і що вона починає побоюватись, і не без підстав, чи в силах я вислухати ті аргументи, які вона може навести у своє виправдання. Я перебив її негайно ж: «О, я не прошу у вас виправдань! Я схвалюю все, що ви зробили. Не мені розбиратись у вашій поведінці. Я буду занадто задоволений, занадто щасливий, якщо моя дорога Манон не позбавить мене ніжності свого серця. Але, – вів далі я, роздумуючи про свою долю, – всемогутня Манон, ви, що з примхи своєї даєте мені радість і муки, дозвольте мені, в нагороду за моє упокорювання і розкаяння, повідати вам про печаль мою і тугу? Чи дізнаюся від вас, що чекає мене сьогодні, й чи безповоротно збираєтеся ви підписати мені смертний вирок, провівши ніч з моїм суперником?».

Вона замислилася, перш ніж мені відповісти. «Мій кавалере, – сказала вона заспокоївшись, – якби ви відразу заговорили так ясно, ви б уберегли себе від багатьох хвилювань, а мене від дуже важкої сцени. Якщо ваші муки походять лише від ревнощів, я б їх зцілила, запропонувавши йти за вами негайно хоч на край світу. Але я уявила, що причиною вашого засмучення став лист, якого я вам написала на очах у пана де Г*** М***, і дівиця, послана нами. Я подумала, що листа мого ви сприйняли за кепкування, а побачивши дівицю, підіслану до вас, припустили, що я відмовляюся від вас заради Г*** М***. Ось ця думка і привела мене у відчай, бо, хоча я і не почуваюся винною, проте, розміркувавши, визнала, що зовнішні обставини не говорять на мою користь. І все-таки, – вела далі вона, – я хочу, щоб ви судили мене лише після того, як я поясню вам усю правду».

Тут вона розповіла мені все, що сталося після того, як вона зустрілася з Г*** М***, що чекав на неї в цьому особняку. Він прийняв її, дійсно, як найзнатнішу принцесу в світі; показав їй усі кімнати, прибрані з дивовижним смаком і ретельністю; відлічив їй десять тисяч ліврів у її спальні та приєднав до них декілька коштовностей, у тому числі перлинне намисто і браслети, вже раз даровані їй його батьком; звідти повів її у вітальню, яку вона ще не бачила, де очікувало її прекрасне частування. Прислуговували їм лакеї, яких він найняв для неї, наказавши їм слугувати їй надалі як своїй пані; насамкінець показав їй карету, коней і всі інші подарунки; після чого запропонував їй партію у пікет в очікуванні вечері.

«Признаюся вам, – вела далі вона, – що була приголомшена такою пишністю. Я розсудила, що було б шкода відразу позбутися нам стількох благ, удовольнившись десятьма тисячами ліврів і коштовностями, які я винесу на собі; що багатство це створене для вас і для мене, і ми могли б жити собі на втіху на кошти Г*** М***.

Замість того щоб запропонувати йому поїздку в театр, мені спало на думку з’ясувати його ставлення до вас, аби передбачити, чи легко буде нам бачитись у разі, якщо план мій вдасться здійснити. Я виявила, що характер він має дуже поступливий. Він запитав, що я думаю про вас і чи жалко було мені вас покинути. Я відповіла, що ви були такі милі зі мною, так благородно завжди трималися по відношенню до мене, що дивно було б вас ненавидіти. Він визнав, що ви достойні всякої поваги і що він бажав би подружитися з вами.

Йому хотілося знати, як, на мою думку, ви поставитеся до мого від’їзду, особливо коли дізнаєтеся, де я є. Я відповіла, що початок нашої любові належить до такого давнього часу, що вона встигла вже трохи охолонути; що, з іншого боку, перебуваючи в дещо скрутному становищі, ви, можливо, навіть не визнаєте розлуку зі мною великим нещастям, тому що вона позбавляє вас зайвого тягаря. Я додала, що абсолютно переконана у ваших мирних намірах, я просто сказала вам, що їду до Парижа у справі; що ви погодилися відпустити мене і, вирушивши за мною, не виявили особливого занепокоєння, дізнавшись, що я вас покинула.