Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Що стосується небезпеки, вирішуй сама: я не здатний ні на які розрахунки і обмежуюся тільки проханням, аби ти потурбувалася про себе, бо я не можу бути спокійним, якщо немає спокою у тебе. На цей предмет не можна навіть сказати, що ми з тобою єдині: просто ми обоє – це ти сама.

Інша справа – непотрібність. Тут ми мусимо мати одну думку, і якщо думки наші розходяться, то лише тому, що ми не зуміли порозумітись.

Звичайно, лист уявляється зовсім не необхідним, коли можна вільно бачитися. Чи скаже він що-небудь таке, чого в сто разів краще не передасть одне слово, один погляд, навіть само мовчання? Ця думка здається мені настільки вірною, що в ту хвилину, коли ти сказала, що нам не потрібно більше писати одне одному, вона легко ковзнула по моїй душі, можливо, злегка зачепивши її, але зовсім не поранивши. Так, якщо я, приміром, хочу торкнутися поцілунком того місця, де в тебе б’ється серце, і зустрічаю стрічку або серпанок, я лише відсовую їх, але не відчуваю ніякої перешкоди.

Але потім ми розлучились, і тільки-но ти зникла, думка про листа почала знову переслідувати мене. Навіщо, сказав я собі, ще ці додаткові прикрощі? Як, ми роз’єднані, і тому нам нічого сказати одне одному? Припустимо, що, на наше щастя, ми можемо провести разом цілий день, чи треба віднімати у насолоди час для бесіди? Так, у насолоди, мій ніжний друже. Бо біля тебе навіть миті відпочинку дарують чудову насолоду. Але ж, урешті-решт, хоч скільки часу мине, доводиться розлучатись, а потім почуваєшся таким самотнім! Ось саме тоді лист і дорогоцінний: навіть якщо не перечитуєш, то хоч би дивишся на нього… Ах, це вірно – можна дивитися на листа не читаючи, так само як – уявляється мені – вночі я відчував би радість, навіть хоча б торкаючись до твого портрета…

Я сказав: «До твого портрета!» Але лист – зображення душі. У нім немає, як в холодній картині, непорушності, такої чужої любові. Він відтворює всі наші душевні порухи – він по черзі то пожвавлюється, то насолоджується, то вдається до відпочинку… Мені такі дорогоцінні всі твої почуття; чи позбавиш ти мене хоч однієї можливості зберегти їх?

Чи така ти впевнена, що потреба писати мені ніколи не стане турбувати тебе? Якщо наодинці серце твоє зрадіє чомусь або засмутиться, якщо відчуття радості ввійде до твоєї душі, якщо її на мить збентежить мимовільний смуток, невже ти не захочеш вилити другові свою радість або свою печаль? Невже збережеш ти якесь почуття не поділеним із ним? Невже дозволиш йому в самоті й задумливості блукати далеко від тебе?

Подруго моя… ніжна моя подруго! Але останнє слово належить тобі. Я хотів лише обговорити це питання, а не переконувати тебе. Я наводив аргументи і осмілююся вірити, що прохання мої виявилися б сильнішими. Тому, якщо ти будеш наполягати на своєму, я постараюся не засмучуватися, постараюся щосили подумки вимовляти ті слова, які ти написала б. Але, дійсно, ти сказала б їх краще, ніж я, а наскільки приємніше було б мені їх слухати!

Прощавай, моя чарівна подруго. Наближається, нарешті, година, коли я зможу тебе побачити. Поспішаю покинути тебе зараз, аби скоріше побачитися з тобою.

Париж, 3 грудня 17…

Припускаю, маркізо, що ви не вважаєте мене цілковитим простаком, якого легко можна провести, змусивши повірити в те, ніби Дансені сьогодні ввечері з якоїсь незбагненної випадковості опинився у вас і перебував удвох із вами, коли я прийшов! Звичайно, ваше досвідчене в удаваності обличчя чудово зуміло набути незворушно спокійного виразу, і, звичайно, ви не видали себе ні єдиним словом, яке іноді виривається у нас у момент хвилювання або розкаяння. Я готовий навіть погодитися, що ваші слухняні погляди чудово корилися вам, і якби вони зуміли змусити повірити собі, як вони змусили зрозуміти себе, я не лише не здобув би і не зберіг би щонайменшої підозри, але навіть ні на мить не засумнівався б, що надокучлива присутність третьої особи вас украй засмучує. Проте, щоб такі чудові таланти не пропали дарма, щоб вони досягли бажаного успіху, щоб, урешті, створити те враження, на яке ви розраховували, потрібно було спершу ґрунтовно навчити вашого недосвідченого коханця.

Якщо вже ви взялися за виховання неповнолітніх, навчіть своїх вихованців не червоніти й не губитися від щонайменшого жарту, не заперечувати з такою гарячністю те саме, від чого вони так кволо захищаються, коли йдеться про всіх інших жінок. Навчіть їх також спокійно вислуховувати похвали, якими обсипають коханці, і не вважати, що їм слід виявляти вдячність хвалителю, а якщо ви вже дозволяєте їм дивитися на вас у товаристві, нехай вони хоч би спершу навчаться не видавати себе поглядом, який явно свідчить про те, що вони вами володіють, який вони плутають із поглядом, що виявляє їх любов. Тоді ви зможете дозволяти їм перебувати разом із вами у товаристві й не наразитеся при цьому на небезпеку, що поведінкою своєю вони зашкодять учителеві. Я сам, радіючи, що зможу посприяти вашій популярності, обіцяю скласти й опублікувати навчальні програми цього нового колежу. Але до того мушу признатися, що дивуюсь, як це ви саме мене вирішили прийняти за школяра. О, як я вже помстився б, коли б ішлося про іншу жінку! Яке задоволення принесла б мені помста! І наскільки це задоволення перевершило б те, якого вона думала мене позбавити! Так, тільки заради вас я можу віддати перевагу примиренню над помстою, і не думайте, що мене утримує щонайменше вагання, хоч щонайменша невпевненість.