Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Дар логічно мислити за допомогою силогізмів – я маю на увазі у людини – бо у вищих істот, таких, як ангели і безтілесні духи, – все це робиться, з дозволу ваших милостей, як мені кажуть, за допомогою інтуїції ; – нижчі ж істоти, як добре відомо вашим милостям, – роблять висновок за допомогою своїх носів; утім, є такий острів, що плаває по морях (щоправда, не зовсім спокійно), мешканці якого, коли мої відомості мене не обманюють, обдаровані надзвичайною здатністю робити висновок таким самим способом, нерідко досягаючи при цьому відмінних результатів. – Але це до справи не відноситься. —

Дар проробляти це належним для нас чином – або велика і найголовніша здатність людини робити висновок полягає, як учать нас логіки, в знаходженні взаємної відповідності чи невідповідності двох ідей за посередництва третьої (званої medіus termіnus [185]); зовсім так, як хто-небудь, за справедливим зауваженням Локка, за допомогою ярду знаходить у двох кегельбанів однакову довжину, рівність якої не може бути виявлена шляхом їх зіставлення .

Якби цей великий мислитель звернув погляди на дядька Тобі та постежив за його поведінкою, коли батько розвивав свої теорії носів, – як уважно він прислухається до кожного слова – і з якою глибокою серйозністю споглядає довжину своєї люльки щоразу, коли виймає її з рота, – як детально її оглядає, тримаючи між вказівним і великим пальцем, спочатку збоку – потім спереду – то так, то сяк, в усіх можливих напрямах і ракурсах, – то він дійшов би висновку, що дядько Тобі тримає в руках medіus termіnus і вимірює він істинність кожної гіпотези про довгий ніс у тому порядку, як батько їх перед ним викладав. Це, в дужках зазначу, було більше, ніж бажав мій батько, – мета його філософських лекцій, що коштували йому таких зусиль, – полягала в тому, щоб дати дядькові Тобі можливість зрозуміти – і аж ніяк не обговорювати , – в тому, щоб він міг тримати грани та скрупули вченості – і аж ніяк не зважувати їх. – Дядько Тобі, як ви побачите в наступному розділі, не справдив цих надій.

– Який жаль, – вигукнув одного зимового вечора мій батько, промучившись три години над перекладом Слокенбергія, – який жаль, – вигукнув батько, закладаючи в книгу паперову смужку від мотка ниток моєї матері, – який жаль, брате Тобі, що істина окопується в таких неприступних фортецях і так стійко тримається, що іноді її неможливо взяти навіть після найнаполегливішої облоги. —

Але тут сталося, як не раз уже траплялося раніше, що фантазія дядька Тобі, не знаходячи для себе ніякої поживи в поясненнях мого батька із приводу Прігніца, – понеслася непомітно на лужок із фортецею; – тіло його теж було б не проти туди прогулятися – так що, будучи на вигляд глибокодумно зануреним у свій medіus termіnus, – дядько Тобі насправді так само мало сприймав міркування мого батька з усіма його «за і проти», якби батько перекладав Гафена Слокенбергія з латинської мови ірокезькою. Але мовлене батьком образне слово облога чарівною своєю силою повернуло назад фантазію дядька Тобі зі швидкістю звуку, що лунає вслід за натисненням клавіші, – дядько насторожився – і батько, побачивши, що він вийняв із рота люльку і присуває своє крісло ближче до столу, немов бажаючи краще чути, – батько з великим задоволенням повторив іще раз свою фразу – з тією тільки різницею, що вилучив із неї образне слово облога , щоб захистити себе від деяких небезпек, якими воно йому загрожувало.

– Який жаль, – сказав батько, – що істина може бути тільки на одному боці, брате Тобі, – якщо розміркувати, скільки винахідливості виявили всі ці вчені люди у своїх рішеннях про носи. – Хіба носи можна порішити? – заперечив дядько Тобі.

Батько з гуркотом відсунув стілець – устав – надів капелюх – за чотири широкі кроки опинився перед дверима – поштовхом відчинив їх – наполовину висунув назовні голову – зачинив двері – не звернув ніякої уваги на скрипучі завіси – повернувся до столу – висмикнув із книги Слокенбергія паперову закладку від мотка моєї матері – поспішно підійшов до свого бюро – повільно повернувся назад – обмотав папірець матінки навколо великого пальця – розстебнув камзол – кинув матінчин папірець у вогонь – розкусив навпіл її шовкову подушечку для шпильок – набив собі рот висівками – вибухнув прокляттями; – але зауважте! – прокляття його цілили в мозок дядька Тобі – вже і без того добряче задурманений – прокляття батька були заряджені тільки висівками – але висівки, з дозволу ваших милостей, слугували не більше як порохом для кулі.